Близько шести років тому, коли я працювала консультантом із психосоматики в галузі акушерства та гінекології, мені запропонували для розширення кругозору вести плануючих, вагітних та молодих мам на одному з відомих в інтернеті ресурсів. Адміністрація, розуміючи складність та ризики публічних обговорень, створила можливість для анонімного консультування, але за звичними ендометріозами та полікістозами, раптом на мою особисту адресу посипалися запити з «невиношуванням» та ін.. Публічність анонімних консультацій була однією з основних умов, тому я одразу выдмовляла в особистому листуванні, поки безліч запитів не змусила мене засумніватися, і я зважилася з’ясувати реальну причину, через яку їм було недостатньо анонімності.
Відповідь практично кожної з дівчат що звернулися, зводилася до наступного: «Незважаючи на те, що розділ анонімний, ми спілкуємося тут на різні теми і мене можуть впызнати по деталях особистого життя, про які ви напевно будете запитувати. Я довіряю дівчатам, але на форумі, де всі обговорюють радість материнства, мені соромно обговорювати, що я спровокувала викидень своїми думками сама «вбила свою дитину». Якщо у вас заворушилося волосся, то ви розумієте, що відчувала і я, читаючи кожен із цих листів. Можливо, це також стало однією з цеглинок у стіну моїх упереджень щодо популярної психосоматики та руйнівної дії фрази «всі хвороби від мозку». Але ближче до теми.
У літературі, присвяченій роботі психолога у гінекологічній практиці, справді згадується теорія психоаналітика Дойча та її послідовників у тому, що викидні можуть розглядатися як психосоматичне вирішення конфлікту проблем жіночності і материнства. Але справа в тому, що в цій же літературі теорії цый відведено місце як важкодоказовій і деструктивній. Чи це може бути пов’язано з тим, що Дойч був чоловіком, не знаю. Однак на практиці, близько 94% плануючих та вагітних жінок переживають психологічні труднощі у зв’язку з питаннями майбутнього батьківства (у тому числі материнства та жіночності), і лише 16% вагітностей закінчується спонтанним абортом, із цих середньостатистичних 16% лише 23% – 48% не обумовлені органічними причинами (травмами, ендокринними порушеннями, інфекціями, генетичними особливостями та ін.). Але, що найважливіше, близько 18% бажаних, запланованих та омріяних вагітностей закінчуються спонтанним абортом. Говорячи простими словами, ймовірність того що невирішений конфлікт материнства та жіночності може бути причиною спонтанного викидня дуже і дуже низький. Згідно статистиці.
Згідно з популярною психосоматикою, коли ми говоримо «Психосоматика спонтанного аборту», в голові багатьох одразу малюється картинка того, що психотерапевт зараз запропонує перелік установок, думок, причин і дій, якими молода мама могла спровокувати «викидень». На жаль чи на щастя такого переліку немає. Але віра у цей перелік може суттєво впливати на результат наступних вагітностей. Нагадаю що насправді термін «психосоматика» зовсім не означає, що всі хвороби мають якусь психологічну причину. Психосоматика це маркер того, що психічне і фізичне одночасно взаємодіють і взаємно впливають друг на друга, не більше, не менше.
Коли вперше у майбутньої мами трапляється довільний аборт, найчастіше вона занурюється в процес горювання, частиною якого, на певному етапі і є пошук причин, пошук винних, пошук знаків та інших відповідей на різні питання, пов’язані з «чому і навіщо». Виникає це з тієї простої причини, що ми не можемо змиритися з тим, що смерть (втрата) нам не підвладна, і психіка намагається знайти підстави для того, щоб спробувати запобігти втраті, уникнути її, а може навіть перехитрити… Коли органічні причини не виявляються, «психосоматика», на рівні з «Божественними» мотивами, стає останньою надією психічного у спробі контролювати смерть.
У своїй книзі про втрату, священик Б.Дейтс писав, як складно людям прийняти і зрозуміти, що Бог милостивий і він не «карає людей втратою, за що-небудь» і не «забирає до себе найкращих, смикаючи по одному». Все це слова людей, які не можуть змиритися з тим що смерть їм не підконтрольна і що вони не всемогутні. В психосоматиці варто розуміти, що немає такої думки яка може просто взяти і позбавити життя іншої людини. І, ймовірно, одне із завдань такого бідування саме в тому і полягає що жінці, яка готується бути матір’ю, важливо усвідомити що вона не всемогутня, і як би вона не намагалася, є і завжди будуть речі та ситуації яких ми не зможемо. передбачити та проконтролювати.
Як спеціалісту з психосоматики, мені складно назвати психологічні причини, які можуть спровокувати довільний аборт або внутрішньоутробну смерть дитини. За час ведення вагітних (а це було понад 80 випадків, в яких когось просто потрібно було вчасно направити до лікаря, а когось треба було вести рік і більше), траплялися абсолютно різні ситуації та причини, які могли сприяти спонтанному аборту. Адже в психологічному аспекті спровокувати довільний аборт може будь-що, починаючи від ситуативної стресової ситуації (шок, переляк, тощо), і закінчуючи просто причинами і сенсами, незрозумілими і не даними людині в досвіді (звичні медичні слова «спонтанний» і «довільний» кажуть самі за себе – несподіваний та безладний).
Безумовно, у моїй практиці були випадки, пов’язані з елементарним нерозумінням фізіологічних процесів та змін, коли під девізом «вагітність це не хвороба» жінки просто не помічали важливих сигналів тіла. Нерідко зустрічалися й ситуації деструктивних пологових програм, коли ідея складної вагітності та невиношування навіювалася мамою-бабусею дівчинці з дитинства (…у нас у роду всі жінки…), і та у свою чергу просто підсвідомо виконувала програму «свого роду», не маючи жодних фізіологічних показників для цього. Страх ускладнень під час пологів, страх за розвиток аномалій у плоду та ін. – все це зустрічалося, як і багато іншого, включаючи, побутові, внутрішньосімейні проблеми та конфлікт відносин. Однак, як зазначалося вище, я можу сказати що уявлення про те, що мама своїми думками провокує смерть плода – деструктивно та недоказно на даному етапі розвитку психосоматичної науки! Таке переконання перешкоджає результативній роботі із психотерапевтом. Найчастіше шукати таємні смисли там де їх немає, нас провокує все те ж бажання взяти контроль над смертю, але чим швидше ми відмовимося від цього, тим якісніше піде наш шлях відновлення.
На перший погляд, це може здатися малозначним зауваженням. Поки не йдеться про звичний викидень, оскільки спроба контролювати навколишнє, у тому числі й процеси нам не підвладні, насправді забирає в організму дуже багато як фізичного, так і психічного ресурсу. Що більший страх втрати = то вище бажання взяти над нею контроль = то сильніша напруга = то складніший стрес фактор, що впливає на організм. Хто стикався з веденням таких вагітних, той знає що крім гормональної підтримки, їм зазвичай призначають спазмолітики та різноманітні заспокійливі. У критичні періоди (терміни на яких були попередні аборти) майбутній мамі прописується повний фізичний та психічний спокій (часто пов’язаний із госпіталізацією, якщо вона не є для жінки ще більшим стресом). Вплив стрес фактора (у поєднанні з гормональним дисбалансом, який провокує додаткові тривогу, страх, тощо) настільки вивчений і доведений факт, що заходи щодо його усунення введені в протоколи лікування практично у всіх розвинених країнах.
Досить часто трапляється так, що детальний аналіз психосоматичних випадків пов’язаних зі звичним викиднем (більше 3-х поспіль) показує, що найчастіше сам страх повторного зриву і тривога є єдиними реальними причинами, що провокують зрив. Н-д, коли у дівчини вперше стався довільний аборт, причиною була встановлена інфекція (або побічна дія препарату, який раніше добре переносився пацієнткою) = причина фізична, її усунули. Але пережиті емоції (гормональний дисбаланс), складні спогади, травматичні переживання, що залишили відбиток та інформацію в самому організмі, залишилися не опрацьовані. Тоді дівчина вагітніє знову, фізичної причини, як у попередньому випадку (інфекції або препарату) вже немає, але залишився страх, пам’ять тіла про критичні періоди та ін.. І виходить, що об’єктивної причини для довільного аборту немає, але перенапруга психічного та фізичного ресурсу провокує надмірний тонус, гормональний дисбаланс і нову втрату.
Ускладнюється ситуація коли, крім психофізіологічної складової, додається ще й когнітивна (негативні психологічні установки, хибні переконання, стереотипи, деструктивні програми, тощо). Таким чином, у контексті психосоматики, при не виявленій органічній патології, робота з психотерапевтом спрямована саме на нівелювання переживань пов’язаних з попереднім невдалим досвідом, на зниження тривоги та пошук і аналіз тих самих установок, які могли посилити психологічний та фізичний стан вагітної.
Для кожного окремого випадку виділяються свої напрямки та нюанси психотерапевтичної роботи, проте загальними для всіх можна виділити такі:
1.Турбота про тіло.
Сукупність фізичного та психологічного стресу, заганяє горючого в стан глибокого виснаження. Для того, щоб запобігти розвитку психосоматичних розладів і захворювань, жінці, яка пережила спонтанний аборт, необхідно організувати всі умови для нормального сну, відпочинку, різноманітного харчування, прогулянок на свіжому повітрі та ін.. Так як вони часто нехтують цим, важлива впевнена, ненав’язлива підтримка близьких. Гормональний дисбаланс, викликаний перериванням вагітності, може не лише викликати порушення сприйняття, пам’яті, мислення, тощо, а й підривати нормальну роботу організму загалом. Тому важливо стежити за фізичним здоров’ям та максимально сприяти відновленню гормонального балансу доступними методами (харчування, сон, прогулянки та ін.)
2. Емоційна підтримка.
Часто багато оточуючих не розуміють глибини проблеми втрати «ненародженого» малюка – «що горювати, якщо нічого ще не було». Однак, навіть у тому випадку, якщо вагітність перервалася на ранньому терміні, жінка втрачає не тільки віру в себе, не тільки сенс найближчого майбутнього, вона втрачає і той «Новий Світ», який створила у своїй уяві, в якій жила в мріях прагнула втілити у реальність. Він був частиною її життя, і тепер його теж не стало. Тому втрата вагітності на будь-якому терміні заслуговує на те, щоб бути оплаканою, проговореною і прийнятою. Сильні емоції (гормони), які не знайшли вихід з тіла, порушують метаболізм, і можуть призводити до різного роду постопераційних гінекологічних ускладнень. Тому важливо замість звичного “ну все, не плач – тобі шкідливо, відновишся і народиш іншого”, навпаки, давати можливість оплакувати свою втрату, якою б мінімальної її значимість нам не здавалася, і не квапити жінку заміщати почуття втрати новою вагітністю, оскільки це може посилити тривогу та провокувати загрозу її переривання. У разі ж звичного викидня, краще звертатися за допомогою до фахівців, для підтримки на різних рівнях, у тому числі інформаційному.
3. Освоєння техніки прогресивної релаксації.
Незважаючи на те, що всі ми вміємо і любимо відпочивати, розслаблятися з користю вміє небагато. Техніки релаксації (динамічні медитації, аутогенне тренування, тощо) допомагають у відновленні. При плануванні наступних вагітностей, жінка, яка засвоїла техніки релаксації, може суттєво допомагати собі справлятися з фізичним стресом, підвищеним тонусом та ін.. Також спеціальні техніки релаксації допомагають коригувати так звані затискачі, блоки та інші індивідуальні фізичні проблеми, які запам’ятовує тіло у зв’язку з перериванням вагітності.
4. Освоєння технік та вправ для роботи з нав’язливими думками.
Так само як релаксації тіла, жінкам які пережили спонтанний аборт, важливо вміти навчитися брати під контроль і негативні думки, які вони схильні ганяти по колу, підвищуючи цим тривогу в ситуаціях, де їй немає місця.
5. Опрацювання з фахівцем виявлених деструктивних переконань.
Починаючи від пошуку, аналізу та корекції всіляких фобій, страхів, тривог і переживань, які важливо не просто «проганяти» від себе, насправді забиваючи вглиб, а нівелювати, щоб вони не призводили до фізичної напруги, тонусу, порушення кисневого обміну, тощо. Закінчуючи філософської концепцією материнства, оскільки в сучасному світі вже досить багато суперечливих теорій виховання, побоювання та тривога перед якими, також негативно впливають на стан організму майбутньої мами. Звертаю увагу на слово «філософської», оскільки для кожної конкретної жінки важливо знайти свій особистий шлях материнства, а не орієнтуватися на те, як у інших — «чи я зможу, чи не зможу досягти такого рівня і вище», тощо.
6. Підвищення впевненості у собі.
У ситуаціях збільшення спонтанних абортів, які переходять у категорію звичних, з’являється і суттєва проблема зниження впевненості в собі, у своїх здібностях (це також індивідуально, у когось є зв’язок з материнством і жіночністю, у когось немає). Багато хто знає, що впевненість у собі формується сукупністю покрокових досягнень. Але не всі знають, що в психосоматиці напрацювання впевненості шляхом досягнень у різних сферах, залишає відбиток і на рівні фізіології. У роботі зі своїми клієнтками, у зв’язку з особливостями способу життя, якого їм доводиться дотримуватись, у зв’язку з загрозою переривання вагітності, ми обираємо вдосконалення навичок, що не потребують позамежних емоційних вкладень та фізичних сил. Підбираються вони індивідуально, згідно з можливостями та інтересами кожної жінки, проте не варто подумки обмежувати себе в’язанням або вишивкою, деякі мої клієнтки, проживаючи шлях «збереження вагітності», відкрили себе в програмуванні, журналістиці та ін.. Просто важливо знайти саме те, що допомагає конкретній жінці, і вичленувавши суттєві деталі будь-якого з процесів, можна створити щось своє – індивідуальний інструмент.
7. Напрацювання психічного ресурсу –
оскільки є речі, справи та події, які не підвладні нашому впливу та контролю. Без допомоги фахівця, мінімально, що можна зробити, це створити список всього того, що приносить вам задоволення, періодично доповнювати його і щодня виконувати хоча б один із пунктів цього списку.
Також корисною може бути вправа самоаналізу, описана в моїй статті про «любов до себе»
У разі коли спонтанний аборт призводить до стерильності, помилкової вагітності, депресії, суїцидальних думок та інших психологічних розладів, може знадобитися консультація психіатра та медикаментозна терапія, у поєднанні з роботою з фахівцем з психосоматики або медичним психологом.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.