У пострадянському просторі синдром подразненого кишківника досі є діагнозом виключення. Це означає що пацієнта, який скаржиться на специфічну симптоматику розладів шлунково-кишкового тракту всіляко обстежують, перевіряючи наявність різноманітних діагнозів, і не підтвердивши жодного з них визначають СПК. Однак основна проблема полягає в тому, що пацієнт при цьому відчуває абсолютно справжні болі, і те що лікарі нічого не знайшли ніяк не полегшує його стан, а лише посилює тривогу і, як наслідок, негативні симптоми.
Психосоматика діагнозу. Що відбувається та як?
Для початку варто відзначити, що як і в інших психосоматичних випадках фактор стресу знаходить вихід у кожної людини в різних органах і системах. Це залежить і від спадковості, і від конституційних особливостей, і від середових чинників, і від психічної організації людини зокрема, включаючи виховання та формування установок щодо власного тіла. Якщо взяти, н-д, ситуацію сильного екзаменаційного хвилювання, один студент відчуватиме запаморочення, тахікардію, другий, навпаки, спазми у шлунку, третій підвищену пітливість, позиви до частого сечовипускання, тощо. Все це обумовлено тим що кожна людина по-різному реагує на ту саму стресову ситуацію.
Більше того, має значення і так звана точка фіксації симптомів. В одному з масштабних досліджень ветеранів війни, які перенесли посттравматичний стресовий розлад, синдром подразненого кишківника виявлявся лише у тих солдатів, хто переніс те чи інше захворювання ШКТ. Ми знаємо що при неврозі психіка завжди використовує більш доступні шляхи для сублімації внутрішньоособистісного конфлікту. В даному випадку, коли є досвід переживання шлунково-кишкової симптоматики, мозку немає необхідності фіксуватися на інших менш знайомих симптомах і він прямує шляхом найменшого опору. Так відбувається практично з будь-якими органними неврозами, будь то кардіоневроз, невроз сечового міхура, гіпервентиляції і т.д.
Замкнуте коло
Не будемо зараз говорити про те, що якщо лікарі не підтвердили реального захворювання, це можуть бути різні форми тривожних або депресивних розладів. Зупинимося на тому що є «діагноз» СПК і тепер все йтиме класичним невротичним замкнутим колом.
- Ми маємо схильність: від природи слабкі органи ШКТ; або психологічні травматичні враження пов’язані з цими органами; чи метафоричну сублімацію конфлікту (індивідуальні асоціації); або проблемні установки щодо нашого тіла, набуті в процесі виховання/становлення та ін..
- Далі в нашому житті відбувається якийсь складний конфлікт, стрес, чи спливають якісь асоціації зі спогадів які нас турбують. Це стає тригером, каталізатором, який запускає тривожну симптоматику вегетативної системи (частина нервової системи, яка реагуючи на кортизол, іннервує органи автономно, незалежно від наших бажань).
- Вегетатика реагує на стрес, а людина фіксується на симптомах пов’язаних із шлунково-кишковим трактом.
- Що більше тривоги про свій стан = то сильніше реагує вегетативна система кишковим дискомфортом = то яскравіший симптом і знову більше тривоги. Коло замкнулося. Тривога породжує симптом, симптом підживлює тривогу.
Синдром подразненого кишківника не іпохондрія
Побачивши невротичну складову у проблемі, лікарі можуть реагувати по-різному. Одні роз’яснюють суть проблеми, допомагають упоратися зі стресом і призначають полегшуюче симптоматичне лікування (дієту, спазмолітики та ін.). І якщо проблема «свіжа», а в нашому житті все налагоджується (конфлікт вирішився), цього може бути достатньо. Інші ж відхрещуються від пацієнта мотивуючи тим що це все «в його голові» чи «йому здається», натякаючи на іпохондрію. Тоді вища ймовірність того, що пацієнт справді почне безрезультатно ходити лікарями, у пошуках кращого, а проблема лише посилюватиметься.
Однак у роботі з такими клієнтами ми можемо визначити, що при іпохондрії людина впевнена в тому, що вона страждає на якесь серйозне захворювання, ходить від одного фахівця до іншого і багато разів проходить малоприємні обстеження. При СПК клієнт цілком може усвідомлювати, що це такий діагноз, змиритися зі своїми симптомами, але що робити далі, адже йому по-справжньому погано?
Психологічні проблеми та коморбідні розлади
Тут важливо пам’ятати, що наші симптоми хоч і виявлені в реальних болях і дискомфорті, причина їх все ж таки психологічна. Більш того, що більше ми страждаємо, то більше це впливає на нашу психіку та якість життя.
Так, наприклад, у зв’язку з делікатністю теми, пов’язаної з кишковою проблематикою, більшість людей позбавлені можливості обговорювати свої проблеми з близькими відкрито. Їм складно пояснити зміни своєї поведінки, що призводить до непорозуміння, образ і усунення. Вони поступово починають замикатися в собі, і перебування з проблемою віч-на-віч може доводити їх до стану зневіри, безнадії. Звичайно, у людей знижується самооцінка, впевненість у собі і особливо при виникненні коморбідних (приєднаних до основної проблеми) розладів якість їхнього життя починає сягати нуля.
Через підвищену тривогу щодо свого стану люди із СПК часто стають ізольованими від суспільства. Оскільки будь-то в транспорті, будь-то в магазині, місці навчання або роботи, відчувши спазм чи біль, у них починається паніка, пов’язана з тим, що напад діареї наздожене їх швидше, ніж вони знайдуть туалет, або будь-якої хвилини може початися мимовільне вивільнення газів, і вони зганьбляться тут і зараз.
Такі люди відмовляються від подорожей і навіть просто походів у місця скупчення людей, місця далекі від будинку, через страх не впоратися зі своїм організмом. Щоб мінімізувати панічні атаки чи впоратися з фобіями, люди з СПК створюють безліч ритуалів зниження тривоги. Продумують маршрути з урахуванням розташування туалетів, уникають транспорту і місць, де немає можливості терміново потрапити в туалет, приймають необґрунтовану безліч медичних препаратів.
Особливо багато ритуалів з’являється у спілкуванні з близькими та у сфері інтиму, аж до уникнення та відмови від близькості. І водночас делікатність питання не дає можливості їм обговорити свої переживання з будь-ким.
Страх, сором, безнадія, агресія на себе і своє тіло… так, непомітно, СПК поглинає людину і стає центральним переживанням всього її життя, і вся психічна та фізична енергія йде на боротьбу з ними.
Як позбутися синдрому подразненого кишківника
Як вже обговорювалося, у легких випадках лікування призначеного гастроентерологом цілком може бути достатньо, щоб прибрати симптоми і повернутися до нормального способу життя.
Якщо ж йдеться не про ситуативну психосоматику, а про проблему пов’язану як із самими симптомами тут і зараз, так і з психологічними травмами, некоректними установками з дитинства, постійним стресом тощо — без психолога-психотерапевта не обійтися.
Методи роботи можуть бути різними та залежати від історії конкретної людини.
Просто виговоритися, отримати підтримку та зворотний зв’язок — вже добрий початок. Однак далі, комусь важливо попрацювати з самооцінкою та впевненістю у собі, розібратися у своїх потребах та засвоїти конструктивні навички втілення бажаного. Визначити свою стресостійкість і підібрати конструктивні засоби впоратися зі стресом та емоціями. Комусь опрацювати питання взаємин із оточуючими, освоїти комунікативні навички, вивчити свої психологічні межі. Для когось цінніші конкретні техніки когнітивно-поведінкової терапії, які допоможуть справлятися з тривогою та симптомами, змінити частину деструктивних установок. Іноді дуже важливим є аналіз минулого, дитинства, особистих асоціацій та можливість опрацювання психологічної травми. У випадках спадковості та конституційної схильності, також важливо розуміти симптом, себе в ньому та методи подолання. А частіше потрібна комбінація всього вищезазначеного.
Якщо ж ця історія СПК триває роками, обростає фобіями, нав’язливістю та депресією, психолог порекомендує звернутися до психіатра. Призначені медикаменти допоможуть полегшити симптоматику та зроблять роботу з психологом-психотерапевтом більш ефективною та продуктивною. Особливо рятівною, у зв’язку з делікатністю питання стає можливість працювати з психологом віддалено, онлайн.
Автор: Анастасія Лобазова – психолог-психотерапевт, спеціаліст з психосоматики