«Mens sana in corpore sano»

З опису нижче ви дізнаєтесь про те як влаштовані сайт та я) Але спочатку ці два посилання
Мої освіта та досвід роботи
Поблічний договір та про те, як відбувається процес консультування
переведуть вас на інформацію про мою освіту та правила за якими я працюю).

Отже, назвати сайт студією я вирішила саме тому що тут знаходяться мої особисті статті, оповідання, відео, а в майбутньому можливо і малюнки. Якщо ж про все коротко, то:

Перша сторінка сайту присвячена темі психосоматичної норми. Ну а як одним невиличким словом можна описати природні конституційні типи людей, темпераменти, бодіпозитив в масштабному розумінні, все що стосується нашої здорової самооцінки і самоцінності, психосоматичного здорового способу життя? На мій погляд, термін “Здорове” прекрасно вміщує все це різне, і в той самий час необхідне розуміння. Тож)

Не стала особливо нічого вигадувати для матеріалу про психосоматичні патології, але оскільки наразі термін “психосоматика” є трохи розмитим, конкретизую що розділ “Психосоматичне” вміщує все, що стосується психосоматичних, соматоформних розладів, органних неврозів, незрозумілих симптомів та психосоматичних захворювань (психосоматозів або стресасоційованих хвороб).

Психосоматика – моя стихія, основна сфера роботи. А от основна сфера сумісництва – нейровідмінність.

Ця сторінка здебільшого буде присвячена темі РДУГ (розладу дефіциту уваги чи/та гіперактивності). Її я вивчаю 24/7 із сином, із чоловіком, із його рідними та із відбиванням себе від бажаючих ставити РДУГ мені (бо в мене є абсолютно все, що є у людей із РДУГ, окрім дефіциту уваги та гіперактивності). Оскільки цей діагноз часто тісно пов’язан з високофункціоаньним аутистичним розладом та різноманітними розладами особистості – буду додавати і такі матеріали до сторінки “Нейровідмінне“.

Травмуючі горе, втрата, інвалідність, невиліковні хвороби, різноманітні травми і стрес, логічно знайдуть собі місце в розділі “Травмуюче“. Але одразу за ним буде сторінка “Змінююче“, щоб ми могли, слідуючи певним алгоритмам чи технікам, підвищувати та покращувати якість свого життя. Тобто, як Ви, мабуть, здогодались – в цілому тут буде трохи теорії, але здебільшого різноманітні вправи та техніки із самоаналізу, що наразі я активно знімаю для свого каналу YouTube

Стосовно ж мене… Навіть не знаю що вже треба писати після 2022.

Вирішила, що візьму старий текст і трохи його доповню. Отже.

Я живу в чудовому місті-герої Харкові. До цього мені довелося трохи пооббивати пороги гостинних і не дуже міст, але оскільки робота психолога клініциста одна з найскладніших у психотерапії, мені важливо відчувати підживлення та опору близьких мені людей та ресурсних місць, які поряд зі мною саме у цьому місті. Раніше я ставилась до нього просто як до міста, в якому народилась та зростала, але після 2022 року воно стало для мене найріднішим. Кожна понівечена ворожими обстрілами вулиця, кожний розбомблений будинок, кожна знищена архітектурна пам’ятка – стали моїм болем та зціленням згодом, завдяки невпинній праці наших містян – волонтерів, добровольців, комунальників, надзвичайників та всіх тих, хто оживлює місто під час невпинних росіянських обстрілів.

Іноді можна сказати що я той, хто пливе проти течії і не виправдовує чужих очікувань. А я люблю в’язати, особливо плести різнокольорові візерунки та розплутувати нитки. Люблю готувати смачну їжу, іноді я навіть вважаю що краще бути голодною, ніж їсти якийсь несмак. Читаю в основному наукову літературу, а мій жанр це «англійський» детектив, наукова фантастика та рідше фентезі. Якщо музика – то класика, рок, а краще рок у виконанні симфонічного оркестру) або просто рояль. Сама я співаю та граю на гітарі, але більше для підтримки та відновлення духовної рівноваги, це мій особистий арт-терапевтичний ключик до самої себе. Ще я люблю природу, заходи сонця і роботу із землею. Мрію жити у приватному будинку з великим садом. Незадовго до 2022 ми придбали такий, але він був зруйнований через бомбардування, та вже в 2023 почалось відновлення будинку та саду, для нас з чоловіком така робота як трудотерапія.

У дитинстві я мріяла стати хірургом (дякувати Богові – відвів, бо на третьому десятку років спіймала есенційний тремор). Але попрацювавши у різних відділеннях, найемоційніший слід у моїй душі залишила психіатрія.

Звичайно, у мене теж є недоліки. Кожен психотерапевт має своїх скелетів, мій – хронічний біль, що після багатьох операцій і травм, чатує мене в стані розпачу та горювання. Якщо вчасно його не спіймати, можна звалитись і в соматизовану депресію. Але коли є гітара, нитки, сад, близькі, робота та своєчасний чек-ап, в болю немає жодного шансу 😉

В мережі я намагаюся дати якнайбільше інформації та технік для людей, які з тих чи інших причин не можуть потрапити до психотерапевта. Протягом минулих років я тестувала ведення груп, інтенсивів, сторінки в ФБ, але сьогодні зібрала всі напрацювання і вирішила основною платформою зробити канал в YouTube. Напрацювань багато, бо щоразу коли зі мною трапляється щось надзвичайне,

я завжди тягну себе за кіску, як барон Мюнхаузен, з думкою «якщо я вийду з цього, я зможу розповісти іншим, як це можна зробити». І тоді моя голова перетворюється на генераторну скриньку ідей — тільки встигай записувати. Навіть під час війни з 2014 року, я побувала і на місці волонтера, і на місці переселенця, з дітьми та кішкою в двох руках, без нічого, і на місці людини, що перестала прокидатись вночі, коли ракети падають далі, ніж 800 метрів і не більше 3 разів за 5 хвилин)

Я люблю свою сім’ю — хлопчаків та чоловіка. Вони в мене чудові. Але, безумовно, як у будь-якого нормального перфекціоніста та невротика у мене до батьків безліч питань, та з мамою мені дуже пощастило у житті. Не уявляю, як вона витримувала всі мої прогули, рвані джинси та сережки в носі))) Крім мудрості та прийняття, це той чоловічок, який дав мені дорогу в життя. Нам бувало складно, тому що ми абсолютно різні, але, завдяки знанням і навичкам з нормальної психосоматики (конституційного типування), ми на своїй різності лише зросли, почавши цінувати саме цю різність.

Загалом скажу що мій життєвий досвід часом не простий, але постійна робота над собою дає мені силу, впевненість, умиротворення, радість, можливість і бажання допомагати іншим долати їхні темні сторони.
Я знаю, що це неймовірно складно, і я знаю, що це реально можливо 😉

Хочете довірити свою історію мені, знайти вихід із заплутаної ситуації чи просто відчути підтримку на шляху змін?

Тут я написала, як записатися на консультацію😉
Бережіть своє здоров’я і сподіваюся, моя віртуальна студія дасть «смачну їжу» для Вашого розуму. Не прощаюсь )

Ну а далі, обіцяна історія про мою освіту і професійний шлях

У сучасному світі коли принтер, фотошоп та інтернет доступні практично всім, складно здивувати когось різноманіттям дипломів та сертифікатів. Тому я напишу не про те де і як я навчалась, а що саме дала мені та чи інша освіта, з якими людьми познайомила і як вплинула на моє професійне життя. Отже:

Сестринська справа — наш випуск це спеціалісти широкого профілю, тому робота в соматичних відділеннях, інфекційці та шкіряному диспансері це буденність. Значущими для мене стали «волонтерство-навчання» в залі акушерства та гінекології, в реанімації і хірургії, в морзі… Так, мене завжди тягнуло до питань балансування між життям і смертю, до всілякого потойбічного… чи реального).

Але і в психіатрії (де я таки знайшла себе в роботі) мені завжди були цікаві теми межи між геніальністю та божевіллям, нормою і патологією, тощо. Раніше я вважала, що медсестринство не дуже престижний фах.

Звичайно КРОКи ми здаємо як і всі медики, і це про знання медицини в цілому. Однак сьогодні я впевнена, що немає більш цінного кадру в лікарні, з точки зору психосоматики, ніж медична сестра. ЇЇ грамотна работа це і психотерапія, і консультування, і духовна підтримка та зцілення. З одного боку пишаюсь, що була причетна до цього “сестринства”, а з іншого, думаю що саме така підготовка заклала основу мого розуміння психології людей, що хворіють

Працюючи в Харківській психіатрічній лікарні №3 (тоді ще 15)), у відділенні психотичних розладів, я все глибше занурювалась в тему пограничних станів. Весь час прагнула зрозуміти, де та межа, коли ти ще був просто особливим і ось вже став психічно неврівноваженим. У людей існує багато міфів стосовно психіатрії, і наразі я намагаюсь своїми статтями та відео розвінчувати їх. На той час про психологію знали небагато, і відповіді на питання я активно шукала в езотериці і всіляких духовних практиках. Саме так я і познайомилась з поняттям метафізики хвороб (Жикаринцева, Хей, Бурбо, тощо). Однак що далі я намагалась застосовувати ці знання на практиці, то більше розуміла що популярна психосоматика створює більше проблем ніж рішень. В цей час я була свідком сторони сумних медичних наслідків.

Але життя звело мене з прекрасними лікарями, що познайомили із світом психосоматики медичної, та спонукали до вступу у ВУЗ на психолога. Тут починається відлік з моменту, коли я дізналась хто такі психологи і чим вони займаються)

А Психосоматична діагностика Олександра Култаєва та Ганни Забірник — це знання нормальної, здорової психосоматики та розуміння, що порушилося і що потрібно зробити, щоб повернути людину в стан норми.

Та це було спочатку. Згодом Олександр Юрійович став поважним другом нашої родини, який то підставить плече, то зануре в світ неврології та інтегративної медицини. А Ганна В’ячеславівна стала провідником в світ медико-психологічної взаємодії.

Психологія дала багато відповідей стосовно психічної норми та патології. Але мені цього було вже замало. Намагаючись об’єднати знання із медицини і психології, в пошуках холістичного підходу, я зацікавилась ТКМ. Починалось все з безневинних травок-муравок, що недарма я вивчала і збирала в дитинстві для сусідки травниці, а дійшло до рефлексотерапії.

Традиційна китайська медицина — моє постійне незакінчене навчання, яке наврядчи має свій фінал. Я віддаю перевагу китайській філософії серед інших саме тому, що вона «керована» та добре поєднується і пояснюється методами західної медицини. Також мене приваблює те, що в ТКМ немає поділу на тіло і психіку і від, начебто, незначного впливу на той чи інший бік процесу, ми можемо отримати глобальні зміни людини загалом.

Такий підхід став основою для створення нашої, західного зразку, програми медико-психологічної реабілітації пацієнтів зі складним діагнозом, онкологічними та психосоматичними хворобами, в якій ми працювали біля 10 років в приватних і державних медичних закладах. Це була комплексна командна робота різних фахівців з одним пацієнтом, те що сьогодні називають “біопсихосоціальним” підходом, завдяки провідному лікарю Прохач Наталії Едуардовні.

Щоправда, це я забігла наперед.

А на першому фото одна з моїх книг, де я описую практику трактування психологічних архетипів співвідносно конституційним типам ТКМ. Це база, основа, а в 2007 році у мене було багато напрацювань застосування архетипів китайської філософії в західній медицині, освіті, бізнесі, тощо. Але загинув мій перший чоловік. До того часу я пережила кілька втрачених вагітностей, пухлини, екстирпації, лікування… здавалось все подолаємо, коли ми разом. І раптом…

Перше видання – його верстка, отримана за 2 доби до часу “Х”, що поділив моє життя на “До” та “Після”. В той день я багато працювала над книгами, а після, майже рік, не відкривала ноутбук і вся інформація (алгоритми, схеми та інші книги) була втрачена. Звичайно, я відклала роботи з цими проектами, але планую повернутись до них згодом. Це дуже цікаво і дієво. Останні роки досліджень в цій галузі на PabMed стає дедалі більше. Але не поспішаймо, на все свій час.

Ще одна практика взаємозв’язку тіла з психікою знадобилась мені в 20-х роках, коли постало питання реабілітації мого другого чоловіка, після травми мозку і перенесеної трепанації. Але в 2001 це була малознайома на той час Кінезіологія, і застосовуання її у післяінсультних хворих задля відновлення викликало більше здивування.
Як цікаво змінюється світ)))
Кінезіології нас навчала інструктор з Польщі Ванда Домбровска.

Я знаю що, окрім медицини, багато хто використовує кінезіологію і в навчанні, і в повсякденній психології, і навіть у бізнесі, проте мій напрямок це відновлення втрачених функцій того чи іншого органу внаслідок перенесеної травми. На базі освітньої кінезіології я складала і свій власний корекційний план для відновлення сина, що отримав значні ушкодження при народжені. Щоправда деякі знання з фізіотерапії та реабілітації я отримала і навчаючись лікувальному масажу при медичному коледжі, ще у лихі 90-ті)

До речі, лікувальний масаж Людмили Касьян – це не просто знання анатомії та патанатомії, та не просто знання техніки впливу на тіло. Найважливіше і найскладніше що мені вдалося засвоїти, це володіння силою своїх рук як інструменту. Будова тіла, суглоби, м’язи, шкіра у всіх людей різні, тому застосування надмірної сили призводить до гематом та посилення енергетичних блоків, недостатньої – нівелює весь лікувальний ефект.

Зараз я не займаюся тілесними практиками, проте, як і раніше, автоматично прагну налаштовуватись на фізіологію пацієнта і розподіляти силу свого впливу. Ба більш, ці знання і навички допомогають розуміти і пояснювати сенс тілесних блоків та затисків, що викликають певні психосоматичні симптоми чи розлади. Коли я кажу клієнтам “В здоровому тілі здоровий дух” або “Життя це рух”, це не просто прислів’я, для мене це аксіоми перевірені часом)

В цей колаж я ще додала Метафори в НЛП Віри Данилової – це незамінний інструмент будь-якого психотерапевта. Ми багато вчилися цьому й у позитивній психотерапії та в гіпнозі — скрізь, де є психологічний захист, а тим більше у психосоматиці без метафори ніяк. Але створити метафору та вміти її інтерпретувати — це навичка, яку потрібно відточувати постійно. 

Паралельно з навчанням на психолога відбувалось і моє навчання психотерапії. Часу я не гаяла, отже окрім психотерапевтичного досвіду і опрацювання своїх травм (власної терапії), я вже розуміла, що працюватиму в сфері психосоматики. 

Позитивна психологія та психотерапія – для мене більшою мірою це структура психосоматичної діагностики. Динамічний опитувальник, первинний психосоматичний опитувальник, індивідуальна інтерпретація симптому — те, що має бути у роботі будь-якого спеціаліста з психосоматики, на мій погляд. На практиці я не застосовую Вісбаденський опитувальник, але на його основі створила дуже об’ємний діагностичний інструмент, що відтворює динаміку

змін і вже надцять років надає моїм клієнтам практично карту їхнього життя з усіма психічними травмами, психосоматичними порушеннями і алгоритмами змін на краще.

Психосоматична медицина для мене це Воронов Марк Володимирович та знайомство з Хоспісом. Завдяки навчанню і нашій тісній науковій взаємодії, з його боку це протекція та можливість бути знайомою з провідними фахівцями в галузі психотерапії, слухати лекції та бути присутньою у т.зв. балінтовських групах  “Бермінводу” за участі Цая Петра Олексійовича, Михайлова Бориса Володимировича та інших. Це давало бачення психосоматики з різних сторін і напрямів. І хоча Марк Володимирович пішов з життя раніше, ніж очікувалось, з позиції Сходу та Заходу, з позиції науки та філософії, з позиції медицини та психології, у нас ще залишились незавершені ТКМ ТКП справи. Для мене було б честю втілити в життя те, що так плідно обговорювалось.

Так само, багато для мого становлення мав Сосін Іван Кузьмич, що керував моїм дослідницьким пошуком на базі інституту наркології, дав мені віру в себе, як науковця і до останнього залучав до співпраці, незважаючи на те, що я відмовилась іти цим шляхом. Додаю це в скарбничку спогадів, як двоє досвідчених професорів “…ловили мене та не спіймали” (с))) Обожнювала спілкування з ними, вельми вдячна, але не з моїм характером було ставати науковцем в існуючій антисистемі.

Не менш значним для мене було і навчання Методу Хосе Сільва у всіх його інтерпретаціях та у всіх доступних викладачів в Україні, включаючи Романа Борсука та Анджея Войцукевича. Я навіть закінчила навчання на викладання первинних школ за методом. Але провівши пару семінарів, зрозуміла, що робота з групами – не моє.

На ряду з метафорами, я сподіваюсь ще працювати в цьому напрямі трохи згодом, оскільки це потужний інструмент для самовдосконалення і опрацювання існуючих негараздів, допоміжний елемент для створення трансових текстів та навчання клієнтів технікам релаксації та візуалізації, самостійної роботи у недирективному трансі, на додаток до Еріксонівського гіпнозу, який разом із Трансактним Аналізом я освоювала в рамках навчання на Сімейного психотерапевта.

В останньому транскультуральний підхід багато в чому навчив не займати чийсь бік у конфлікті, прагнути бути об’єктивною і не судити з погляду своєї філософії, а розбирати ситуацію через призму тієї віри, тієї філософії та культурної традиції, якою представлений клієнт. Нащо б мені така освіта, думала я років з 20 тому, але, незважаючи на те що я не працюю з парами як сімейний терапевт, це стало базою для роботи з людьми різної орієнтації та нашими емігрантами, що вступили в союзи із іноземцями. Так, дистанційна робота внесла свої корективи, і я радію, що була до такого готова) 

Магістр психології це фінал мого навчання на психолога, оскільки спочатку, закінчивши факультет практичної психології в ХІ МАУП, я працювала психологом в школі. Розуміючи що без психотерапії мені не обійтись, я вирішила закінчити магістратуру, але вже в Києві, Інституті Соціальних Наук Г.Алієва. Там доля звела мене з Мілютіною Катериною Леонідівною, що викладала у нас психотерапію. Тут можна зазначити, що моє життя і зростання моїх клієнтів неможливі без технік самоаналізу, і я вдячна пані Катерині,

що заклала в мені розуміння, як це працює і як із цим поводитись. Багато з її технік я використовую і досі. В науці і психотерапіїї я частіше стикалась з чоловіками, проте, якби мене запитали хто та психотерапевтка, на яку ти б рівнялась – відповідь очевидна. Дякую!

Разом з тим, коли я навчалась, в Україні магістрів ще не було, це дорівнювалось науковому ступеню і мало суттєве значення лише для міжнародного диплому. Тепер магістрами стали всі, але я не шкодую за додаткові 2 роки навчання, оскільки для мене це не просто «формальність», для мене це більш глибинне розуміння методології наукового знання, експерименту та грамотного дослідження, для того, щоб потім можна було сказати, що і з якою ймовірністю справді відповідає доказовій психосоматиці, а що є просто вірою чи точкою зору. Добре що тоді я вже визначилась із напрямом свого фаху – психосоматикою, і напрацьовувала досвід заздалегідь.  

Але оскільки я працювала в школі, для захисту дисертації, в експерименті мала змогу досліджувати лише здорову психосоматику і вплив індивідуального підходу до дітей на зниження стресу, тривоги і підвищення їх рівня успішності.

Тоді я ставилась до цього просто як до цікавого проекту, але сьогодні я розумію що проведена робота була справді масштабною, новітньою, якісною, гідно оціненою Чуприковим Анатолієм Павловичем та Туриніною Оленою Леонтіївною.

І хоч і з запізненням, але я пишаюсь своїм дипломом з відзнакою. Іноді я буваю дуже крутою, сама того не помічаючи)

Консультування в рамках КПТ — психологічні проблеми невротичного рівня: депресії, панічний розлад (ПР), різні фобії та генералізований тривожний розлад (ГТР), обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) та іпохондрія (тривога за здоров’я) — це бич сучасного суспільства. Навчальний курс було складено відповідно до вимог «Української асоціації нейропсихології», оскільки когнітивно-поведінкова терапія на сьогоднішній день є найефективнішим методом клінічної психотерапії. Але це не точно…)

Тут, окрім технік і протоколів КПТ, Нателла Дубашидзе навчала і знайомила нас з техніками схема-терапії, раціонально-емотивної, діалектико-поведінкової та майндфулнес (що ефективно і дуже просто застосовувати після великої практики роботи з недерективним трансом). Вже писала, пам’ятаю.

З 2006 року я брала активну участь у різних конференціях і як спікер, і як слухач. Завжди була рада запрошенням у сфері медичної психосоматики та роботи із травмою. Із задоволенням навчала слухачів технікам самоаналізу. Хто зна, може і мій вклад є в розвитку психотерапевтичного самоусвідомлення населення)))
Колись розповім як, виступаючи на конференції, я спіймала найскладнішу панічну атаку, і як позбувалась її та інших.

Заздалегідь не хвилюйтесь, потім я виступала ще неодноразово, а з тривогою просто навчилась дружити. Згодом була своєрідна публічна перерва, працювала лише приватно і вела свою частку психолого-психотерапевтичної роботи в програмі медично-психологічної реабілітації людей зі складним діагнозом. Бо нарешті я все ж таки стала мамою. Щастя подвоєлось… потім виявились певні фізичні особливості і нейровідмінності, знов обстеження, безрезультатні лікування і багато досвіду непростого материнства, про що я так само багато писала і планую згодом ділитися досвідом на своєму каналі. Коли я трохи освоїлась, то з жадібністю повернулась до безперервної освіти.

Історична довідка – перша українська конференція з медичної психосоматики, під егідою Чабана Олега Сазонтовича від кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії, Національного медичного університету О.О.Богомольця, відбулась саме в Харкові, місті героїв) Відтоді вона вже стала міжнародною, а я прагну нічого не згаяти

Та окрім конференцій, я завжди намагаюсь тримати руку на пульсі і дізнаватись щось нове в більш профільних, вузьконаправлених навчальних програмах.

До речі, Університет О.О.Богомольця робить велику просвітницьку справу, раджу і вам приєднуватись до їхніх освітніх проектів, якщо ви є фахівцем в сфері охорони здоров’я. Особливо, якщо ви лікарі соматичної практики, що кожен день стикаються з психососматичними розладами та захворюваннями.

Наразі я слідкую за новинками в світі психосоматики відвідуючи міждисциплінарні тренінги, майстер-класи та конференції.

Для себе я називаю це “Звіренням дорожньої карти” і “Гонитвою за новинками та інсайтами”) 

Це не стільки освіта, скільки можливість обмінюватись специфічною інформацію з практиками різних медичних та психотерапевтичних галузей.

До 2022 року, завдяки цим проектам ми дізнались багато нового для роботи з наслідками COVID 19. Постковідна втома, постковідна депресія, постковідні порушення когнітивних процесів та постковідні психосоматичні розлади. Здавалось от от і ми врятуємо світ))) Але ж…

На цей час остання добірка – сумна сторінка нашої історії, про яку як би не прагнули, ми ніколи не зможемо забути.

Навіть якщо я наразі не працюю в проектах підтримки жертв Російсько-Української війни, я мушу навчатись цьому, оскільки всі ми віднині травмовані… Діти, підлітки, дорослі люди і люди похилого віку. Особливо в моєму рідному Харкові.

Перша хвиля майстер-класів від закордонних фахівців по роботі з внутрішньо переміщенними особами та ветеранами, захлиснула Харків ще в 2014-му, що перший приймав на себе левову частку воєнних наслідків.

Можливо ці знання дали змогу мені особисто та моїй родині пережити евакуацію, переміщення і певні травми пов’язані з втратою друзів та близьких від війни. 

Але, відверто кажучи, сучасні освітні закордонні програми здаються мені малоінформативними. Тож більше довіряю та орієнтуюсь на досвід наших українських фахівців.

Ще кілька років тому, я планувала навчатись травмотерапії, роботі з посттравматичним стресовим розладом, тощо. Але не так я собі це все уявляла.

І тим більше не мріяла навчатись працювати з жертвами тортур, насилля, тощо. Та довелось, хоч наразі для мене це вже занадто.

Та сподіваюсь вже дуже скоро ми повернемось до Мирного життя та освіти офлайн, а поки що дякуємо ЗСУ, донатимо, та не прощаємось)