Початок Психосоматика “простої” мігрені, без аури
Шийна мігрень є одним з найпоширеніших видів мігрені. Як і в попередній статті ми не зупинятимемося на описі її симптомів, а більше розглянемо саме психологічні складові цього питання. Це важливо, оскільки на відміну від «простої» мігрені, що відноситься до ситуативної психосоматики, шийна мігрень тісно пов’язана з психофізіологічними особливостями людини, її структурою особистості. Разом з тим, подібно до «простої» мігрені, шийна також буває різних типів.
З медичної точки зору це обумовлено двома основними напрямками, де проблема може бути пов’язана як із патологією зв’язок і самого хребта, так і з патологією м’язового корсету.
Такий вид мігрені в певному сенсі є хронічним, і як у роботі з істинною психосоматичною патологією основний напрямок тут може бути в тому, щоб покращити якість життя, зменшити частоту і ступінь болю, навчитися впоратися з причиною та наслідком, тощо. Однак важливо розуміти що психотерапія не дасть клієнту новий хребет і нові м’язи, і багато залежатиме від дієти, спорту, режиму сну та відпочинку, тощо.
Разом з тим психосоматика шийної мігрені полягає в тому що ті риси характеру які присутні у клієнта багато в чому впливають на запуск і наслідки кожного з нападів. При аналізі випадків із допомогою щоденника спостережень бачимо, що до початку головного болю змінюється поведінка клієнта. Одні впадають у стан безпорадності, зневіри, вони не бачать перспектив у конкретних сферах життєдіяльності, не відчувають впевненість у тому, що займаються потрібною та корисною справою, те що вони створили, здається їм повною єрундою, дурістю та безглуздістю. Дисбаланс серотоніну призводить їх до надмірного вживання солодкого, м’язової слабкості та субдепресивного стану. Потім настає черга нападу та лікування, під час якого відбувається своєрідне перезавантаження системи, внутрішні ресурси активізуються, клієнти «беруть себе в руки» і після того як напад проходить (зазвичай через кілька днів), вони відчувають підйом, приплив енергії, впевненість у собі та бажання діяти. Психотерапія допомагає таким людям перенести фазу «впевненості в собі» (дає навички самоаналізу та самовідновлення) у домігреневий період, тим самим не доводячи до нього. Що більше клієнт практикує роботу над собою, то коротшими і рідшими стають напади.
При цьому вони відзначають, що проміжок між днями без болю збільшується, а коли клієнти відчувають настання чергового нападу, вони починають використовувати техніку самоаналізу і при успішному опрацюванні випадку, замість 2-3 днів, напад може пройти в той же день, коли і починався, чи не початися зовсім. Наявність такої залежності підтверджує і те, що часто коли клієнти відзначають і звикають до того, що напади стали легшими, вважають, що хвороба пройшла, перестають дотримуватися прописаного «терапевтичного режиму» і напади знову повертаються. Це пов’язано з тим, що шийна мігрень безпосередньо залежить від конституціональних особливостей людини, які не можна змінити, а можна лише підтримувати в заданому тонусі, за допомогою психо та фізіотерапії.
Інші ж клієнти, які страждають на шийну мігрень, навпаки виявляють зайву ригідність, самовпевненість, вони відзначають, що в «до мігреневий» період стають надто зациклені на якійсь меті, життя втрачає фарби і все бачиться з чорно-білих позицій «добре-погано» , “прав-неправий” і т.д.. Цей тип мігрені частіше характерний для чоловіків, оскільки пов’язан з такими особливостями особистості як прагнення контролювати і домінувати. Такі люди навіть кажуть психотерапевту, що «розуміють, що вони не мають рації, але якась сила змушує їх наполягати на своїй точці зору, а мозок ніби підігруючи з легкістю підбирає маніпулятивні докази та аргументи за те, що він правий».
Їм складно дотримуватись балансу. Навіть коли вони займаються фізичною реабілітацією, саме надмірна старанність може призводити до фізіологічних передумов розвитку нападу мігрені. Також вони виявляють складнощі в тому, щоб вчасно зупинитися, піти убік, і часто напади мігрені розвертаються тоді, коли на шляху досягнення мети постійно виникають якісь перешкоди. Замість того, щоб переглянути мету, стратегію та додаткові змінні, вони йдуть безперервно, перешкод стає більше — напруга посилюється.
При цьому шия може дати себе знати очевидно – випадковим невдалим поворотом, неправильним розподілом навантаження, а може і непомітно, як, н-д, одна моя клієнтка “звертала” собі шию виключно уві сні на ортопедичному матраці, з “правильною” подушкою, а інша зазначала, що її ніби продуває на протязі, якого начебто немає, але раз простягає, значить десь і є 😉 .
Для таких клієнтів психотерапія в першу чергу допомагає підібрати свій особистий, індивідуальний «терапевтичний режим», якого необхідно дотримуватись у майбутньому для підтримки «здорового» стану та усунення нападів у початковій стадії. Важливо розуміти, що ті моделі поведінки, які доводять людину до нападу, пов’язані не з якоюсь випадковою стресовою подією, а з психологічними складностями взаємодії, які тяглися за клієнтом все життя, починаючи від дитячо-батьківських проблем, закінчуючи проблемами дезадаптації.
В дитячому віці це проявляється у різних історіях, н-д, одні клієнти кажуть, що вони «дружили і з сявками та з ботанами», що з одного боку можна розглядати як навички легко встановлювати контакти. З іншого боку в сукупності з додатковою інформацією це частіше вказує на те, що дитині весь час доводилося «грати» якісь ролі, підлаштовуватися, підтверджувати свою потребу і значущість, бути зручним для всіх і т.д.. І навпаки, деякі клієнти обирають модель поведінки лідера через те, що вони не могли знайти своє місце в колективі, були аутсайдерми до певного періоду, їм доводилося докладати багато зусиль для того, щоб звернути на себе увагу і довести що-небудь. Ймовірно тому їхній справжній стан нерідко асоціюється з ригідністю, надмірністю та гіпертрофованим «Я». Завдання психотерапії не просто виявити це, а й розібрати, які моделі поведінки для конкретної людини є конструктивними, а які деструктивними, і як їх повернути на свій бік.
Якщо людина відноситься до іншого конституційного типу, але у неї також виникають болі в ділянці шиї, найчастіше невропатолог діагностує головний біль напруги, який пов’язаний з м’язовим спазмом і не є «хронічним». Як і попередньому випадку, всі закономірності допомагає виявити щоденник спостереження.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.