Цю статтю я починала писати кілька разів і в кожній новій версії закопувалась і тонула у різноманітності симптомів та причин мігрені. За словами неврологів, з якими я співпрацюю, всього близько 11% цефалгій (головних болей) пов’язано з тими чи іншими органічними патологіями. Все інше вельми туманне і непередбачуване, а потім приходить певний період, і мігрені, що мучать людину протягом майже всього життя, раптом зникають так само таємничо як і з’явилися колись.
Ймовірно, це одна з основних причин, через яку мігрень вважається психосоматозом. Друга причина полягає в тому, що при мігренях різної етіології люди по-різному реагують на специфічне (точкове) лікування, а деякі не реагують взагалі, тоді як поліпшення стану пацієнтів в результаті психотерапевтичних заходів спостерігається практично завжди. Тому я не зупинятимуся на описі симптомів, течії та соматичних причин мігрені, у більшості людей вони досить різні. Пропоную виходити з того, що мігрень справа не жартівлива, тому той хто страждає на цю недугу має не тільки встановлений діагноз, а й підібрані препарати, що допомагають полегшувати стан.
Що ж до загальних психологічних чинників, то популярна психосоматика привчила нас до думки, що мігрень пов’язана з відмовою від свого Я задля інших, оскільки голова асоціюється з особистістю людини. В той же час практика наукової психосоматики та робота з людьми у клініці більше схиляється до версії надмірного тиску на себе та відсутності суб’єктивного відчуття задоволення, оскільки голова ніколи не болить сама собі (у механізмі болю задіяні системи та тканини навколо, а не мозок безпосередньо). А сам факт того, що кожен з видів мігреней може йти по різному протилежному полюсу, завжди додає бачення того, що у людей, які страждають на мігрень, порушен зворотний зв’язок із самими собою. Це якщо дуже узагальнити. У нашій же практиці кожен окремий варіант розвитку мігрені пропонує абсолютно різні історії, які в чомусь перегукуються з офіційною «картиною особистості хворого», а в чомусь суттєво розширюють та уточнюють її. Я напишу про найчастіші види мігрені в кількох нотатках, цю ж почну з найпоширенішого випадку – мігрені без аури, не пов’язаної з іншими фізіологічними симптомами.
Мігрень без аури
Мігрень без аури найчастіше пов’язується з психоемоційною перенапругою, втомою, тому її нерідко плутають із болем напруги. Проте йдеться не про м’язове перенапруження, а саме про моральну втому, коли люди довго носять якусь проблему в собі, постійно прокручують у голові рішення, багато планують і напружено чекають дозволу, бояться не встигнути або бути несвоєчасними, тощо.
Також у таких клієнтів часто виявляються прогалини з навичками ефективного планування (вони періодами то занадто багато беруть на себе обов’язків, то навпаки нічого не роблять і запускають хід деяких робочих процесів). Нерідко порушена і самооцінка (не так у тому, що вона занижена, а й у тому, що людина переоцінює свої здібності, від того й береться за те, що не завжди їй під силу, і на піку підсвідомого вирішення цього конфлікту «я не впораюся!» З’являється головний біль).
В основному люди з «простою» мігренню не завжди розуміють свій ресурс як фізичний, так і психологічний, і тому нерідко виявляють симптоми залежності (як від інших людей, так і від їжі, тощо). Також в процесі психотерапії у них дуже часто виникає складність для того, щоб описати свої почуття і переживання, вони вагаються з відповіддю і постійно обирають між двома протилежностями «з одного боку я відчуваю це, тому що…, але з іншого боку я відчуваю і це , тому що…”. Таким людям важко приймати рішення і робити вибір, тому вони вважають за краще йти «по накатаному», купуючи одні й ті самі продукти, одяг, слухаючи одну й ту саму музику, переглядаючи одні й ті самі передачі та фільми, тощо. Ймовірно, це один з тих варіантів, коли в людини порушено зв’язок із самою собою більше внаслідок виховання, ніж у наслідок вроджених особливостей, рис характеру, темпераменту та ін..
Водночас нерідко саме такий вид болю пов’язаний із пережитим напередодні конфліктом, стресом і асоціюється з викидом кортизолу. У психологічному плані це зумовлено тим, що з тих чи інших причин клієнт має порушення комунікативних навичок. Не можу сказати, що це люди, які пригнічують свої потреби та не вміють сказати «ні», оскільки серед випадків дійсно підвищеної тривожності та уникнення конфлікту зустрічалися і клієнти, які навпаки в діалозі поводяться надмірно самовпевнено і навіть агресивно, і нерідко самі є ініціаторами зіткнення.
Так чи інакше ми співвідносимо «просту» мігрень без аури не так з особистісними рисами, як із ситуативною психосоматикою, де захворювання проявляється внаслідок конкретної події та вивченої деструктивної моделі поведінки. Відповідно, залежно від того, що стало пусковим моментом і які поведінкові стратегії застосовує клієнт, ми підбираємо методи психокорекції. Оскільки виникнення нападів циклічно, а не одноразово, нам важливо виявити які конкретно установки та дії змушують людину так реагувати на виявлену проблему та пропонуємо конструктивні варіанти їх зміни.
При цьому самі напади мігрені здебільшого приходять не в процесі самого конфлікту (як внутрішнього так і міжособистісного), що більше характерно для головного болю напруги, а через час, що відводить від усвідомлення клієнтом зв’язку з конфліктною ситуацією. У таких моментах (як взагалі в діагностиці «хронічного» головного болю) дуже важливу роль має щоденник спостереження. Саме завдяки йому не тільки психолог може підтвердити або спростувати зв’язок захворювання з певними життєвими подіями, а й лікар може відзначити важливі діагностичні критерії (н-д, які препарати і як діють, чи є зв’язок із продуктами харчування, алергією, який ефект дають фізіотерапевтичні заходи та ін.).
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.
Продовження Психосоматика мігрені. Шийна мігрень.