Як я вже не раз писала, психосоматика насправді дуже багатогранна. Обираючи один і той самий розлад чи захворювання ми можемо розглядати його з абсолютно різних сторін, як з точки зору ситуативного стрес фактора, гормонального дисбалансу, конституційного прояву, невротичного розладу, психологічної травми, вторинної вигоди так і з погляду соматизованої депресії та ін.. Цю статтю хочу присвятити саме опису кількох випадків, коли основне захворювання є наслідком депресії. І спочатку я дуже коротко викладу історії клієнтів, а потім підведу підсумок, що поєднує ці випадки. Однак одразу хочу відзначити, що ці висновки не можуть бути застосовані до всіх людей, які страждають на алопецію, оскільки у наступній замітці, що розкриває теоретичні основи психосоматики облисіння, я навпаки описуватиму історії, що відрізняються саме етіологією (медичною причиною і психологічною).
Випадок 1. Клієнтка, 24 – 27 років, за сукупністю факторів: напівсирота (батько помер, мати хвора і байдужа до дочки), виходить заміж і переїжджає до будинку чоловіка з його батьками, у період вагітності відносини складаються нормально. Перший стрес – позаплановий кесарів розтин, проблеми з лактацією, післяпологова депресія. Після виписки з пологового будинку ставлення свекрів змінюється, вони обмежують її спілкування з дитиною, виявляють різного роду газлайтинг (що вона дурна, ненормальна та ін.), змушують важко працювати після операції (при тому виконувати безглузду роботу) і незабаром ситуація затяжного стресу призводить до осередкової алопеції.
Випадок 2. Клієнтка 28 – 34 роки, протягом декількох років переживає: аборт на пізньому терміні за медичними показаннями; чоловік спивається; внаслідок інфекційного захворювання переносить парез; під час наступної вагітності постійні збереження та загроза переривання; важкий післяпологовий період, дитина протягом 4 років постійно хворіє на щось серйозне, і перебуває під наглядом — обстеженнями, у дотриманні режиму, дієт та ін. З чоловіком розлучається, з роботи звільняють (фірма належить родичам чоловіка). Живе з матір’ю та дитиною, підробіток частковий, із матір’ю постійні конфлікти «на рівному місці». Дифузна алопеція.
Випадок 3. Клієнт 37 — 43 роки, пізня дитина (батько помер від інсульту, мати часто тяжко хворіє), протягом кількох років зазнає кризи самоідентифікації; має сім’ю, дітей, але не має власного житла; дитина від першого шлюбу гине за нез’ясованих обставин; робота не приносить задоволення, багато вміє, але чим хотів би займатися не знає; спроби приватної справи провалюються; на роботі постійні стреси та конфлікти через невиконавчість співробітників. Алопеція розвивається поступово.
Випадок 4. Клієнт 32 — 38 років, подібно до попереднього, має багато різних навичок, але не бачить їм застосування; має свій бізнес, який перебуває у сильній конкуренції, на межі «виживання»; тричі розлучений, дітей не має, але дуже хоче; без житла (внесок залишає колишнім дружинам); друзі – ділові партнери. Розвивається осередкова алопеція та різні соматоформні розлади.
Випадок 5. Клієнтка 28 — 32 роки, дізнається про зраду молодого чоловіка (відносини на відстані), на фірмі починається пресинг з боку керівництва («ви ніхто і ніщо, ні на що не здатні, нікому не потрібні», тощо), вона звільняється. Через час нові відносини, нова зрада та нове звільнення (криза у професійному середовищі). З колишніми друзями спілкування не складається, оскільки відрізняються інтереси — подруги одружені, з дітьми, у кого немає дітей ті досягли успіху в бізнесі та ін. ), розвивається дифузна алопеція.
Випадок 6. Клієнтка 28-34 роки, разом із чоловіком — молода пара фахівців нової формації, переїжджають зі столиці до столиці різних країн у пошуках кращої роботи, більших перспектив. У цей період намагається завагітніти, медичне втручання не допомагає, дізнається про зраду чоловіка, змінює роботу на менш оплачувану, в усиновленні дитини отримує відмову, стосунки з батьками усунуті.
Випадок 7. Клієнтка 31 -34 років, вимушений переселенець, незаміжня, втрачає будинок, роботу, друзів, переїжджає в інше місто за протекцією родичів, знайти нормальну (що забезпечує потреби в оренді житла, лікуванні, освіті дитини та ін.) роботу не виходить, у дитини ПТСР, перспективи повернутися і налагодити щось немає. Вогнищева алопеція.
Випадок 8. Клієнтка 20 – 24 роки переживає смерть бабусі, яка виховувала її замість матері. Через якийсь час помирає подруга, з якою разом жили. Розвивається канцерофобія. Відносини з чоловіком «сусідські», неодноразові спроби завагітніти провалюються, на роботі підступи, безпосередній начальник влаштував цькування, і їй загрожує звільнення. Вогнищева алопеція.
Випадок 9. Клієнт 28 — 32 роки, успішний спеціаліст, трудоголік, має кілька робіт, які не приносять задоволення, матеріальні блага не мотивують. Сімейне життя для «галочки», дітей не хоче, друзів немає. Розвиваються різноманітні соматоформні розлади, у т.ч. алопеція.
Описані вище випадки, безумовно, всі різні, водночас є і те, що об’єднує їх:
- Спочатку всі клієнти успішні, впевнені в собі, мають високий інтелектуальний потенціал, професійні перспективи, що підтримують ,близьких і т.д.. Однак життєві обставини складаються так, що вони втрачають віру в себе, свої здібності та можливості. Частіше до цього призводять ситуації, які від них не залежать, проявляється проблема контролю одночасно у бік ірраціонального посилення, і навпаки ослаблення там де він важливий, вони стають неуважними, розсіяними, що допомагає оточуючим засумніватися в їхній компетентності. Згодом і самі клієнти починають сумніватися, що вони здатні на щось більше.
- Усі клієнти мають супутні психосоматичні розлади, що також вказує на спроби контролювати те, що контролювати не потрібно (серцеву діяльність, шлунково-кишкову та ін.).
- Так чи інакше на поверхню виходить травма зради, приниження, довіри, втрати та складності із встановленням контактів.
- Загалом клієнти позитивно налаштовані, характеризують себе як «сильну особистість», проте на поверхню виходять установки такі як: «не скаржся, не бідуй і ніхто не поскаржиться на тебе», «будь сильним, не плач», «у кожного своя біль, але ніхто її не показує», «ніхто не любить скигліїв», «всі страждають мовчки», «сміття з хати не виносять», «взявся за справу — доводь до кінця», «навколо шарлатани, тільки ти сам можеш себе витягнути » і т.д.. Таким чином, поточні негативні переживання просто витісняються або пригнічуються. Є «позитивне мислення» у його негативному значенні (притягування трактувань за вуха, позначення білого чорним, тощо). Людина одягає маску “у мене все добре”.
- Суб’єктивно клієнти відчувають, що їм «йти нікуди», «заступитися за них і допомогти нікому», «друзі-подруги (ніхто) не розуміють», «ситуація безвихідна», «всі перспективи оманливі», «що не почни, все провалюється» та ін.. Проте в ході психотерапії виявляється, що клієнтам було запропоновано різноманітну допомогу, яку вони не помічали, ігнорували або відмовлялися, демонструючи позицію «свої проблеми вирішую сам».
- У всіх клієнтів присутня симптоматика депресивних епізодів як у минулому, так і сьогодення, проте до фахівців вони не зверталися. Звернутися до психотерапевта їх мотивує страх повного облисіння та сукупності патологій, які лікарі списують на «психосоматику», проте на тлі загального стану безнадійності, безпорадності та відсутності перспектив роботу з психотерапевтом розглядають частіше як варіант «щоб знати, що спробував усе, що міг».
- Зовнішній вигляд, дороге та неприємне лікування, різноманітні обмеження сприяють розвитку вторинної депресії та пов’язаних з нею когнітивних порушень. Світогляд звужується, проблеми здаються нерозв’язними, ситуація безвихідною, перспективи та сенс життя ілюзорними (що не об’єктивно).
Як і при інших формах психосоматичних патологій, що розвиваються на фоні депресивного стану, у психотерапії таких випадків важливими є спільна робота лікаря та психолога. Так як не змінюючи настанови та поведінкові моделі, ми знову приходимо до облисіння з часом. Однак і лише робота з психологом не буде ефективною, оскільки в даному випадку задіяний сильний та тривалий гормональний дисбаланс. Як можна відзначити з опису випадків, проблеми клієнтів накопичуються поступово з розтяжкою в часі. Це частково відволікає їх від розуміння причинно-наслідкових зв’язків облисіння з пережитою травмою. У той самий час саме сукупність пригнічених і витіснених переживань накопичуючись призводить до запуску психосоматичної патології. Однак, як було сказано вище, не кожна алопеція розвивається на фоні маскованої депресії.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.