Вміння приймати рішення ми асоціюємо із дорослою, незалежною, сильною особистістю. Однак нерідко трапляється так, що проблема вибору виникає не тому, що людина боїться брати на себе відповідальність, а навпаки, тому що занадто багато стоїть на кону і одне неправильне рішення може спричинити безліч неприємних наслідків. Тоді ми докладаємо багато зусиль для збору інформації, радимося з людьми, які можуть надати підтримку, направити та надати деякі гарантії у певних питаннях. Зовсім інакша справа, коли проблема вибору виникає на ґрунті наших внутрішніх переживань, де жоден експерт не скаже як має себе почувати в тому чи іншому випадку, і вже тим більше не береться складати будь-які прогнози.
Що довше ми не можемо зробити вибір що задовольняє, то сильніша ментальна напруга, яку ми штучно створюємо у своїй голові. Всі психічні ресурси так чи інакше зводяться до того, щоб шукати відповіді що задовольняють, але як на зло на кожен новий аргумент виникає нова контра. Для того, щоб скинути цю перенапругу, послабити її, мозок створює новий акцент. Їм найчастіше і стає той самий психосоматичний розлад («ти в небезпеці, кидай усі ці дурниці, терміново рятуй своє тіло»).
Такий симптом може мати безліч функцій. Іноді він допомагає нам просто перенести терміни ухвалення рішення і, отримавши додаткову інформацію, незабаром нам простіше зробити правильний вибір. Іноді поки ми хворіємо, проблема може вирішитися сама під впливом зовнішніх факторів. Іноді ситуація складається так, що наша хвороба передбачає, що тепер прийняти рішення має хтось інший замість нас. Іноді симптом допомагає вирішити розбіжності і стає ніби вирішальним (дозволяючим) стимулом для того, щоб рішення було прийнято так як нам хочеться, але не може без наявності допоміжного симптому. Часто коли йдеться про особливо глобальну проблему вибору, через розлад, підсвідомість дає нам підказку і в процесі роботи з симптомом ми її усвідомлюємо. І тепер виходить, що психосоматичний розлад є нічим іншим, як інструментом для прийняття того чи іншого рішення. Але чи можна зробити все те саме, аби при цьому зберегти здоров’я?
Якщо скласти узагальнену схему, я пропоную наступний алгоритм прийняття рішення, з тим застереженням, що вибір без втілення його в життя одразу втрачає свою актуальність (тобто напруга не піде, якщо ми не зробимо ніяких реальних дій після прийняття рішення). І ще попрошу не плутати проблему вибору, із синдромом нав’язливих станів, про останній потрібна інша розмова.
Спрощений варіант напевно відомий усім, він стислий і простий і все що для нього потрібно, це взяти аркуш паперу і чітко сформулювати те, у прийнятті чого ми сумніваємося (суть питання). Після цього ми ділимо аркуш на 2 стовпці і в першому прописуємо всі плюси чи вигоди, які нам обіцяє прийняття цього рішення, у другому всі мінуси. Після цього аналізуємо та уважно оцінюємо не лише кількісні характеристики (чого більше, плюсів чи мінусів), а й якісні, що іноді набагато важливіше. Н-д, якщо ми осмислюємо варіант залишатися на посаді або перевестися/звільнитися в першому стовпці ми напишемо безліч плюсів цієї роботи: і легко добиратися, і гнучкий графік, і хороший соц.пакет, і приємні колеги і т.д. є, лише одне — приниження чи домагання з боку начальства (на які немає об’єктивної можливості вплинути), очевидно, що цей мінус перекриває всі плюси. Залишаючись на цій роботі і відчуваючи на собі постійне приниження, ми тільки гірше працюватимемо, розвинеться психосоматика, колеги почнуть дратувати, а весь соц.пакет піде на реабілітацію.
Безумовно, у житті не все так просто і бувають варіанти, в яких немає однозначних відповідей. Тому якщо наша ситуація така, що варіант «плюсів та мінусів» не надто ефективний, ми продовжуємо роботу з цим списком.
Більш якісний аналіз нам дадуть відповіді на такі питання, які ми поставимо собі щодо ситуації, яку вибираємо:
- Варіант, який ми аналізуємо, потрібен нам особисто чи ми це робимо заради когось іншого? Чи важливо нам відстояти свої межі?
- Ми схиляємось до цього вибору тому що ми дійсно хочемо цього, чи нас змушують повинності? Чи можемо ми «погасити свій обов’язок» в інший спосіб, більш прийнятним способом?
- Якщо ми зупиняємося на заявленому варіанті, це обіцяє нам розвиток чи тягне назад у минуле?
- Чи це варіант із серії «крок назад, щоб зробити 2 кроки вперед через час» чи навпаки?
- Те що ми вибираємо, чи задовольняє наші емоційні потреби, миттєву забаганку чи ми робимо якийсь внесок у розвиток свого майбутнього?
- Ми отримуємо результат зараз, чи через час, і коли насправді він потрібніший?
- Чи є цей варіант нашим психологічним ресурсом – це наповнить нас, чи навпаки ми втратимо сили та енергію? Чи варто через цей вибір ризикувати своїм ресурсом і тимчасово стати виснаженим?
- Цей варіант дає нам можливість примноження прибутку чи навпаки витрачає наші матеріальні блага?
- Ми обираємо це заради процесу чи заради результату? Цей конкретний процес чи результат можна отримати інакше, без мук вибору?
- За допомогою такого варіанта ми прагнемо уникнути якоїсь проблеми, чи навпаки досягаємо чогось нового? Якщо ми від чогось біжимо, чи можемо вирішити питання іншим способом, яким?
Якщо ж і ці питання не дали нам достатньої відповіді, тоді є сенс подивитися на проблему з іншого боку, з позиції нашого світогляду, визначення нашого місця в системі всесвіту і запитати себе:
- Чи відповідає цей вибір моєму призначенню?
- Чи може цей вибір бути інструментом для виконання моєї місії?
- Роблячи цей вибір, я примножую страх чи якісь чесноти?
Після того, як ми дали відповіді на ці запитання, нам обов’язково потрібно взяти паузу. І якщо вибір так і не відбудеться, знову зробити аналіз плюсів та мінусів прийнятого рішення.
Є, звичайно, і крайній варіант, який я часто практикую зі своїми дітьми, яким ще складно проводити такий глобальний аналіз. Ми загадуємо варіант «за» та «проти» на 2 сторони монети та підкидаємо її. ПАУЗА… Відповіддю стає не той бік, який випав, а той бік, який дитина дуже-дуже хотіла, щоб випав, поки монета летіла 😉
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст з психосоматики