У роботі з психосоматичної патологією наш симптом часто-густо виявляється пов’язаним з переживанням деяких негативних спогадів, які ми можемо відпустити. Якось я вже писала про нейрофізіологію цього процесу, сьогодні хочу написати статтю спрямовану не на логіку та алгоритми, а на самоаналіз своїх душевних переживань. Не секрет, що в роботі з проблемами відпускання психотерапевти часто рекомендують так звані «письмові практики», зокрема листи прощення. Однак нерідко на пропозицію написати такий лист клієнти кажуть, що, мовляв, «писав(ла), прийшло полегшення, а потім все це не воно, нічого не допомагає», тощо. Чому так відбувається? Найчастіше, тому що той біль, який нам завдали, настільки ранить, що проробляючи ці техніки, ми прагнемо зробити все максимально швидко, не даючи собі можливості заглибитися в суть питання.
Якщо ця тема для вас актуальна, я можу запропонувати більш глибинний алгоритм, однак у зв’язку з тим, що техніки самоаналізу мають один недолік перед реальною роботою з психотерапевтом (відсутність своєчасного зворотного зв’язку та відсутність поправки на ваше самовідчуття), для досягнення реального результату потрібно буде дотриматися кількох правил.
- Якщо ви відчуваєте, що переживання настільки сильні, що вам складно впоратися з собою – не пишіть, зверніться за підтримкою до фахівця.
- Перш ніж займатися самоаналізом, попросіть когось із близьких допомогти вам у разі потреби (якщо емоції переповнюватимуть, з ким ви можете поговорити про це по телефону чи очно).
- Якщо ви навпаки відчуваєте емоційний ступор, вам може допомогти створення спеціальної атмосфери: приглушене світло, музика, що викликає спогади про цю людину, перегляд фотографій, тощо.
- Якщо є відчуття, що ви «застрягли» в якихось емоціях, обговоріть це з вашим психотерапевтом.
І ще раз зверніть увагу на те, що сильні емоції не найкращий помічник у техніках самоаналізу, якщо тема суттєво травматична – краще довіритися психотерапевту.
Інший важливий момент полягає в тому, що для роботи з техніками самоаналізу нам завжди потрібний досить високий рівень самодисципліни. В даному випадку це важливо, оскільки кожен новий етап вправи, що виробляється, має ефективність у тому випадку, якщо він несподіваний, якщо він застає нас зненацька і дає можливість діяти спонтанно. Цього складно досягти, якщо читати статтю повністю і одразу, тому я пропоную зберегти її в закладках і повертатися для роботи за інструкцією, щоразу читаючи свій новий крок.
Якщо така форма роботи вам підходить, то обирайте час і місце, коли ви зможете зануритися у свої роздуми і ніхто вас не перебиватиме.
КРОК 1
Влаштувавшись зручніше, напишіть листа своєму кривднику, висловіть все, що думаєте з приводу ситуації, яку ви не можете відпустити. Я завжди кажу клієнтам, що вони не показуватимуть лист мені, тому можуть писати абсолютно все, починаючи від нецензурної лексики, закінчуючи інтимними подробицями про які знають тільки клієнт і адресат. Випишіться максимально, не намагайтеся бути логічними та послідовними.
Коли ви відчуєте, що писати більше нічого не потрібно нічого рвати, палити та ін.
Так, якщо ви хочете використовувати цю техніку, не читайте далі, а спочатку проробіть першу частину статті, збережіть закладку і поверніться після.
КРОК 2
Другим кроком, через тиждень я пропоную написати у відповідь на ваш лист, листі від імені кривдника. Ця частина інструкції часто викликає опір – “Як я можу знати, що він думає про це?” або «Йому все одно було і тоді і зараз, він би нічого не відповів», тощо. Тоді в цій ситуації можливий варіант «вторинної вигоди», поставте собі питання «Чим мені вигідно не відпускати цю ситуацію? Що я отримую за допомогою її проживання знову і знову?». Тут важливо розуміти, що проблема «невідпускання» ваша, а не кривдника, і ми не маємо завдання максимально точно дізнатися, що він реально думає з цього приводу, навпаки. Наше завдання полягає в тому, щоб вивчити своє бачення ситуації та вплинути на неї. Якщо ми використовуємо цю техніку з установкою «не прощати жодною ціною», вона заздалегідь приречена. Тому якщо “відповідь від кривдника” не спадає на думку, дайте собі можливість пофантазувати, задайте собі питання «якби кривдник у вашій підсвідомості не чинив опір, а пішов на контакт, що б він відповів?».
Якщо все ж таки ваші психологічні захисти сильніші за вас — зверніться для зворотного зв’язку до психолога. Накопичуючи негативні переживання, ми лише погіршуємо роботу нашого імунітету і провокуємо різноманітні психосоматичні розлади та захворювання.
Якщо процес йде своєю чергою і ви змогли відповісти собі від імені кривдника, відкладіть і цей лист на тиждень.
КРОК 3
Ще за тиждень, як ви вже тепер напевно здогадалися, вам також доведеться написати новий лист кривднику, з урахуванням того, що «ви дізналися про нього з попередньої відповіді».
КРОК 4
Через тиждень робите все те саме, тільки навпаки. Це триває доти, доки ми не відчуємо, що тема вже не має влади над нами. Таким чином виходить свого роду листування між вами та кривдником у вашому сприйнятті.
Кінцева мета вправи може бути виражена кількома ефектами, залежно від рівня складності та важливості нашого випадку. Іноді люди втомлюються або просто розуміють безглуздість своєї образи і відпускають цю тему як набридлу. Іноді вони виявляють, що за образою ховаються інші емоції, і вони можуть опрацювати їх в інших техніках. Іноді навпаки, клієнти отримують можливість вибудувати в голові своє ставлення до того, що сталося, і знайти варіанти заміщення (що мене зачіпало насправді і як я можу відшкодувати втрачене самостійно). У глобальному сенсі звичайно ми прагнемо до того, щоб перепрожити емоції і залишити їх у листуванні. Зазвичай завершальні листи мають характер полегшення та відсутності предмета для обговорення, відчуття, що в цій темі вже не залишилося нічого недоговореного.
Якщо ви не можете зупинити це листування, тобто ходите по колу і не здаєте своїх позицій — зрозумійте, що проблема не в техніці, а в тому, що ваше рішення відпускати не прийнято, та якісь потреби продовжують бути незадоволеними. Проаналізуйте це з психотерапевтом, відокремте свої потреби від конкретних людей.
Що робити з листами після?
Вважається, що листи є частиною нашої особистості, нашого Я, тому під час роботи над ними важливо їх зберігати. До них можна повернутися, перечитати, виправити і т.д. Тільки тоді, коли ми відчуваємо, що тема вичерпана, що вона не несе ніякого смислового навантаження, ми можемо потримати їх ще трохи і… Переконавшись у тому, що тема над нами більше не владна — позбутися їх будь-яким зручним чином (спалити, порвати і розвіяти, «поховати» разом із якимись речами, що нагадують про подію тощо).
Якщо ж йдеться про нашу роботу з людиною, якої немає в живих, тут алгоритм змінюється і про це ми поговоримо в іншій статті.
Автор: Анастасія Лобазова – спеціаліст з психосоматики, психолог-психотерапевт
Пов’язані статті