За реакцією деяких читачів на мої нотатки я зрозуміла, що багато хто розуміє «психосоматику» ніяк інакше, ніж збірний образ історій про те, що «всі хвороби від мозку». Однак, це не так. Щоб пояснити, я згрупувала свої найчастіші відповіді на питання про «психосоматику», але стаття вийшла семантично непідйомною. Мені не залишалося нічого іншого, як узагальнити за змістом і спростити класичні описи та терміни, додавши живих прикладів, які у багатьох із вас на слуху. Таким чином, я зберігаю лише ключові поняття, щоб бажаючі могли знайти більш точну інформацію щодо них, а сам текст перекладаю в площину загальнодоступного. Принаймні, мені він бачиться таким 😉
Отже, найголовніше, перше і несподіване для багатьох викриття полягає в тому, що сам по собі термін «психосоматика» (ψυχή – душа і σῶμα – тіло) не має жодних приставок, що вказують на патологію. “Психосоматика” це ні що інше, як взаємозв’язок психічного з тілесним. І все)
Не всі знають, але поруч із патологічної існує поняття нормальної (здорової) психосоматики. Саме воно переводить «психосоматику» у область науки, оскільки дає можливість простежити взаємозалежність, зворотний зв’язок, результат, тощо. Тобто неможливо дізнатися, що щось є патологією, не маючи розуміння яким воно має бути в нормі!
Нормальна (здорова) психосоматика
Вона ж «психологічна психосоматика» чи «соматопсихологія». Та область знань, якою володіє практично будь-який психолог. Якщо не вдаватися в суть нейрофізіології як елементарних психосоматичних процесів, то психологам вона також відома в ключі конституційних теорій особистості.
Як ми знаємо ще в давні часи філософи відзначали певні зв’язки та закономірності в поведінці та характері людей, які мають ту чи іншу статуру, зовнішній вигляд. На сьогоднішній день подібні знання не просто носять характер «маркування», а допомагають людині зрозуміти і прийняти себе і оточуючих її близьких такими, які вони є, а не будувати своє життя, озираючись на уявні ідеали. Тому що, як би ми не намагалися, частина фізичних та психічних процесів та схильностей закладена в нас від природи і не підлягає змінам (як, н-д, ми не можемо вплинути на колір наших очей та ширину наших плечей, так ми й не можемо позбутися деяких рис характеру, які безпосередньо залежать від індивідуальних особливостей нервової системи). Такі знання є рішенням і профілактикою багатьох психологічних проблем.
Крім власне конституційних теорій особистості, багато психологічних технік побудовані саме за принципом нормальної психосоматики. Наприклад, коли ми застосовуємо низку вправ з балансування/розбалансування, з метою покращення процесів мислення, пам’яті тощо. Ми говоримо, «як мозок дає команду тілу виконувати конкретні дії, так і ряд дій стимулює певні зони головного мозку». Або інший приклад — вправи щодо структуризації простору, що призводять до розширення свідомості. Тобто. коли ми організуємо свою роботу згідно з певним алгоритмом, графіком, відокремлюючи головне від другорядного, ми автоматично навчаємося розпізнавати свої відчуття, думки тощо.
Навіть елементарні хобі типу в’язання, різьблення по дереву, ігри на музичних інструментах та ін.все це через дію розвиває певні психологічні риси характеру, особливості особистості. Або просто стимулюючи частину рецепторів викликає певні почуття, настрій і т.д.
Таким чином всі ті психологічні напрями, які працюють через вивчення та вплив фізичного на психічний і навпаки, відносяться до нормальної (здорової) психосоматики. Тут немає місця для лікування, тут є місце посилення чи ослаблення певних психологічних одиниць через роботу тіла.
Коли ж у нормальних нейрофізіологічних процесах відбувається збій, ми говоримо про психосоматичні захворювання чи розлади.
Патологічна психосоматика
Вона ж «медична психосоматика» та «психосоматична медицина». Патологічна психосоматика переносить акцент із психології на медицину саме тому що психологія не працює самостійно з жодними патологічними процесами, в т.ч. із психопатологією. Самостійно психолог працює лише з поняттям норми. Таким чином, психосоматичні розлади та захворювання не можуть коригуватися без медичного супроводу.
Щоб не вдаватися в тонкощі і розмаїття термінів, можна сказати що, як правило, психосоматичними розладами називають окремо взяті симптоми, які не вкладаються в картину повноцінного захворювання і не вказують на поломку того чи іншого органу. У медицині вони більше відомі як функціональні синдроми та конверсійні симптоми.
Ви напевно чули про такі історії як “його ноги паралізовані, але він здоровий, це щось психічне” або “він оглух (осліп) на нервовому ґрунті, його функції відновляться якщо він впорається з пережитим стресом”. Одна з найбільш складних і незрозумілих історій у цьому ключі, це історія т.зв. «фантомних болей», коли людина зазнає реального болю у ампутованій кінцівці чи видаленому органі. Всі ці психосоматичні розлади класифікують як конверсійні симптоми, коли людина підсвідомо демонструє розлади, яких немає.
Є й інші історії, н-д, про розлад стулу на нервовому ґрунті, головний біль від перенапруги і т.д. Панічні атаки та різні фобії, суб’єктивні відчуття «кому в горлі» або «серце коле» тощо, класифікують як функціональні синдроми. Це коли деякі функції органів порушуються, але реально патологічної зміни в органах немає. Якщо виключена органічна патологія (тіло здорове), психосоматичні розлади добре піддаються психокорекції. Але вони повинні бути диференційовані, тобто медичне обстеження має підтвердити психічну основу таких станів, а не фізичну.
До психосоматичних захворюваннь відносять власне ті хвороби, які проявляються в порушенні роботи органів і систем, і в яких завдяки тривалим дослідженням виявлено супутній психологічний фактор. Тобто. коли в органах відбулися конкретні зміни та причиною цих змін є якась психологічна проблема. Це класифікують як власне психосоматоз, і насправді їх не так і багато.
У першу чергу це класична сімка: бронхіальна астма, нейродерміт, виразковий коліт, есенціальна гіпертензія, ревматоїдний артрит, виразкова хвороба шлунку та виразка дванадцятипалої кишки.
Внаслідок більш сучасних досліджень до психосоматозів стали відносити і ішемічну хворобу серця, психосоматичний тиреотоксикоз, цукровий діабет, ожиріння, радикуліт, мігрень, кишкові коліки та синдром подразненого кишківника, дискінезію жовчного міхура та панкреатит, вітіліго та псоріаз/неплідність патології).
Причини виникнення психосоматичної патології
За довгі роки вивчення цих явищ багато авторів, представників різних професій розглядали причини виникнення психосоматичної патології в розрізі своїх спеціальностей. Тож у психосоматичному підході виділяють три напрями, психоцентричний, соматоцентричний і теософський. Як ви, напевно, вже здогадалися, кожне з них в основу патології закладає або тілесну причину, або психологічну, або «духовну».
Соматоцентричний підхід пропонує такі взаємопов’язані теорії, як:
“Теорія стрес чинника”, коли говоримо, що сильні психологічні переживання, зокрема і позитивні, викликають ту чи іншу психосоматичну патологію.
“Імунна теорія”, де причиною психосоматичної патології виступає зниження імунітету внаслідок пережитого людиною стресу. Н-д, ми відчували довгу напругу перед складання іспиту або звіту на роботі, і в результаті наш імунітет ослаб і ми з легкістю підхопили якийсь вірус.
“Гормональна теорія“. Коли говоримо що певні гормони, накопичуючись, порушують роботу конкретних органів. Н-д, надлишок адреналіну призводить до захворювань серця і т.д.
Комбінуючи ці три теорії і виставляючи щось на передній план, ми отримуємо різні порушення і різні теорії, що їх пояснюють)
Також до соматоцентричного підходу ми відносимо безпосередньо травми та порушення роботи певних органів, які призводять до психосоматичної патології. Н-д, коли людина довго хворіє або є інвалідом, перенесла операцію або хворіє на невиліковне або смертельне захворювання, це не тільки накладає відбиток на розвиток певних рис характеру, а й призводить до розвитку депресії та інших психосоматичних розладів.
Психоцентричний підхід в основі захворювань розглядає психологічні причини. Здебільшого всі їх можна звести до:
“Роботі захисних механізмів психіки”, зокрема витіснення. Н-д, жінка, яка перенесла насильство в дитинстві, може забути про це, але її захворювання, всіляко перешкоджатимуть нормальному статевому життю з чоловіком. Захворювання при цьому зовсім не обов’язково будуть відноситись до гінекологічних.
“Вторинній вигоді“, коли той самий зуб може раптом розболітися і стати приводом для скасування зустрічі з людиною, з якою зустрічатися не хочеться, але й відмовити незручно. Дитина може захворіти перед контрольною. Іноді навіть дуже складні захворювання пацієнти неусвідомлено посилюють та «утримують», щоб отримувати пільги та компенсації від держави та ін.
“Виховані (успадковані) риси характеру”, які провокують певні захворювання. Ми можемо позначати це як «психологічний портрет людини з «виразковою хворобою шлунка»», тощо. Ми не знаємо, які саме причини у тієї чи іншої людини провокують розвиток цієї виразки, але ми знаємо, що часто у таких людей виявляються риси перфекціонізму.
Теософський підхід, релігійний та/або езотеричний.
Розглядає причину психосоматичної патології через призму уроку, досвіду, покарання, знака, карми і т.д. Такий підхід ґрунтується на певній системі вірувань, і може входити в розріз із науковим підходом та ускладнювати процес лікування та одужання. Основна проблема такого підходу у тому, що його не можна ні довести, ні спростувати. Якщо, н-д, людина відчуває депресію і при призначенні антидепресантів її стан покращується, ми можемо підтвердити те, що гормональна теорія працює. Якщо людина виявляє вторинну вигоду або згадує витіснене переживання, опрацьовує їх і симптом/синдром зникає, ми підтверджуємо, що причиною захворювання було психоемоційне порушення.
Кожен із цих процесів працює і у зворотному напрямку. У лабораторних умовах ми можемо викликати певні стреси у тварин, що у результаті сприяє розвитку конкретних захворювань. (Зміна експериментальної ситуації веде до зміни результату – різні стимули – різні захворювання). У випадку ж із духовною стороною питання, ми не можемо підтвердити, чи насправді існує якась карма (урок, завдання, послання) чи ні, чи є захворювання її наслідком чи ні, чи вважається кармічна задача вирішеною, якщо симптом зник і чи гарантує то що він не з’явиться в майбутньому чи ні.
Експериментальним шляхом ми не можемо спровокувати захворювання і достовірно дізнатися як це відбувається насправді також неможливо. Тому такий підхід орієнтований виключно на віру людини, і має сенс бути використаним у тих випадках, коли вона не заперечує та не забороняє медичний супровід (включаючи обстеження, лікування, в т.ч. та оперативне втручання).
Супутня чи межова психосоматична патологія
У психотерапії існує низка напрямів, що виходять у самостійну область. Я буду писати про них докладніше окремо, а в даному випадку хочу лише позначити, що багато хто не співвідносить з психосоматичною патологією такі проблеми як сексуальні розлади, горе, розлади харчової поведінки, невротичні розлади, включаючи обсесивно-компульсивний розлад, панічні атаки, депресію та ін..
Насправді, крім психосоматичної основи їх виникнення, саме комбінація фізичного та психологічного методу впливу дає можливість коригувати їх ефективно.
Насамперед цією заміткою мені хотілося б показати різноманітність психосоматичного підходу. Що більше ми говоритимемо про здорову психосоматику і про психосоматичні розлади, то більше розумітимемо, що всім відомі психосоматози це лише «крапля в морі», вони не є звичним для багатьох синонімом «психосоматики» і в галузі психосоматичної науки займають набагато менше місця чим це представляє більшість.
У той же час інші аспекти психосоматичної науки навпаки нагадують нам про те, що взаємозв’язок фізичного з психічним присутній постійно, і для гармонійного становлення особистості не потрібно чекати будь-яких патологій, щоб розвивати та приділяти якісну увагу не лише психологічному саморозвитку, а й підтримці тіла. Важливо пам’ятати, що потрібні не тільки «медитації», а й заняття спортом, повноцінне харчування, сон і відпочинок, що психологічні проблеми виникають не тільки від «неправильних думок», а й від нестачі фізичної активності, що психічний розвиток дітей відбувається не лише за допомогою навчання, а й у вигляді навчання тощо.
І звичайно ж, в черговий раз, повертаючись до питання психосоматичної патології, звертаю вашу увагу на те, що психосоматичні розлади та захворювання не можуть бути розпізнані, диференційовані та скориговані без медичного супроводу. Тому що самостійно в галузі психології лежить лише нормальна (здорова) психосоматика.
Автор: Анастасія Лобазова, фахівець із психосоматики, психолог-психотерапевт.