Читаючи статті про психосоматику в інтернеті ми іноді можемо зустріти співзвучні терміни, які начебто позначають те саме. Більшість клієнтів думає, що психолог спеціально їх перекручує, щоб виділитися) Однак насправді, якщо ці статті написані фахівцем, всі терміни мають своє дійсне значення і навіть представляючись соматопсихологом, психосоматологом або фахівцем з психосоматики, ми даємо зрозуміти, в чому особливість нашої роботи.
Найпростіший приклад, який може продемонструвати різницю між первинною та вторинною психосоматичною патологією, ми часто бачимо в термінах онкопсихологія та психоонкологія. При цьому вони можуть як перегукуватися, що частіше і відбувається в роботі спеціаліста з психосоматики, так і бути окремими напрямками, і ті ж психологи можуть навмисно надавати допомогу в якомусь конкретному з них (одні, н-д, працюють у хоспісі, інші беруться лише за випадки канцерофобії).
Власне коли ми говоримо онкопсихологія, ми припускаємо що як сама людина, так і її близькі, зіткнувшись з діагнозом «рак», зазнають різних психологічних та поведінкових змін. Багато в чому причина таких змін спровокована самою хворобою, токсичною дією пухлини та лікування, порушенням роботи органів і систем, неминучою співзалежністю тощо. Тоді допомога психолога частіше зводиться до роботи з депресією, тривожним розладом, окремими психосоматичними симптомами, гострим горем та зниженням впливу стрес фактора, поліпшенням якості життя клієнта та його близьких, тощо.
Психоонкологія ж більше передбачає, що є низка психологічних причин, які поряд з іншими факторами призвели пацієнта до цього захворювання. Виявляючи такі причини ми можемо не тільки допомогти пацієнтові підвищити реакцію його організму у відповідь на процес лікування, але й виявивши нівелювати вплив цього психологічного фактора, а в перспективі сприяти особистісному зростанню, змінам сімейної системи, поведінки та установок, щоб уникнути рецидиву. Також, знаючи психологічні фактори ризику, деякі психоонкологи проводять профілактичну, запобіжну роботу і зі здоровими людьми.
По суті, у психосоматиці завжди є дві сторони психосоматичного симптому. Перша – вказує на те, що захворювання спровоковане або отримало дозвіл на свій розвиток за допомогою психологічного фактора – психологічної травми, затяжного стресу, деструктивних установок, що призводять до гормонального дисбалансу, а іноді навіть і ситуативних та сильних емоційних переживань тощо. Друга – демонструє яким чином змінюється психологічний і психічний стан людини після того, як вона захворіє, зокрема і в ситуаціях, коли у розвитку хвороби немає психологічних причин (певні вірусні захворювання, радіаційні або хімічні отруєння, опіки та ін., інвалідність, генетична патологія, наслідки фізичної травми та пр.). Звідси й походить ділення на первинну та вторинну психосоматику.
Загалом такий поділ відбувається з будь-яким із захворювань чи розладів. У МКХ (міжнародної класифікації хвороб) для позначення цієї різниці є рубрика як під соматоформні розлади (F45 – коли психічний каталізатор первинний), так і рубрика про психологічні та поведінкові фактори, пов’язані з порушеннями або хворобами (F54 – коли первинна хвороба). Безумовно, тут є і свої нюанси про переплетення інших рубрик, але не про це стаття.
Для того, щоб відрізнити характер проблеми, з якою нам доводиться працювати, фахівець із психосоматики використовує так званий «первинний психосоматичний опитувальник», який дає загальну картину взаємозв’язку фізичного та психологічного стану протягом кількох років.
При цьому працюючи із запитом клієнта, ми розуміємо, що взаємовплив тіла на психіку і навпаки відбувається постійно і кожен окремий симптом може відводити нас від важливої інформації. Більше того, частина захворювань мають як первинні так і вторинні ознаки (н-д, нейродерміт розвинувся на ґрунті стресу, а дефект шкіри та свербіж спровокували депресію). Тому у фахівців різних напрямків є свої техніки, які дозволяють визначити який із симптомів ситуативний, а який стабільний — відповідно, що водить нас за ніс, а що має дійсне значення для психотерапії, до чого ми весь час повертатимемося.
Це дозволяє уникнути безліч найчастіших помилок у психотерапії психосоматики. Як у разі коли, працюючи з вторинним симптомом, психотерапевт шукає психологічну причину самого захворювання, тоді як стан клієнта погіршується внаслідок ігнорування причини симптому (хвороби) та додаткової ретравматизації (н-д, суїцидонебезпечна екзогенна депресія при інвалідності). Або навпаки, коли за допомогою технік для вторинної психосоматики ми намагаємося прибрати лише хворобу та прояв симптому, не бачачи того, що психологічна причина первинна, що у свою чергу призводить до прояву нового симптому (н-д, анорексія, що переходить у бігорексію або від виразки до інфаркту).
Автор: Анастасія Лобазова – спеціаліст з психосоматики, психолог-психотерапевт