Саме наявність чи відсутність самої хвороби відрізняє у психосоматиці розлад від захворювання. Психосоматичний розлад якщо і можна лікувати, то тільки препаратами, що впливають на психіку, а не на органи та системи. І то не лікувати, а приглушувати симптоми. І ось чому.
Психосоматичний розлад
Коли мова заходить про психосоматичні розлади ми розуміємо, що в таких випадках людина страждає від різних симптомів (болів, різей, спазмів, збоїв у судинних проявах (запаморочень, стрибків тиску), зниження функцій різних органів (втрата слуху, голосу, зору), хибних позивів і порушених рефлексів та ін.), але ретельне медичне обстеження не виявляє жодної патології органа чи системи органів. І якщо у варіанті психосоматичного захворювання клієнт може спокійно піти до лікаря, отримати «пігулку», прийняти її і одужати, то в даному випадку лікар може тільки поспівчувати і направити до психіатра, оскільки неможливо лікувати хворобу якої немає. При цьому пацієнт продовжує наполягати на лікуванні, бо кожен з його симптомів абсолютно справжній (аж до реального розладу випорожнень, спазму бронхів і ядухи або захмарного артеріального тиску), проте якщо лікар щось призначає результат швидше за все не спостерігається. Нерідко буває навіть і так, що лікувального ефекту препарату немає, а побічні дії є.
Причина такого стану полягає в тому, що насправді поломка не в органі або системі, а поломка передачі інформації від мозку до органів і назад. У такій ситуації трапилося щось, що змінило процеси розшифрування символів та призвело до різних психологічних розладів. В основі такого стану може бути і отруєння (як пряме, медикаментозне (н-д, абузусний головний біль), так і викликане токсичними елементами самого організму (порушення роботи печінки, нирок)). Можлива причина і в органічній патології (наслідки мікроінсульту, пухлина, травма). Однак найчастіше йдеться про порушення хімії мозку (гормонального дисбалансу) внаслідок депресії або внаслідок неврозу, коли всі сили спрямовані на обробку, придушення та витіснення якоїсь проблеми, та на адекватну обробку інформації не залишається ресурсу.
Після того як людина проходить обстеження, що виключає прямий токсичний вплив або органіку, вона заручається підтримкою психотерапевта. І тільки в тому випадку якщо клієнт розуміє, що проблема не в органах, а в мозковій дисфункції, якщо не приміряє на себе техніки роботи з психосоматичним захворюванням (!), а слідує процедурі роботи з неврозом або депресією, у нього з’являються шанси на позбавлення від самого симптому (психосоматичного розладу). У той самий час часто клієнти затягують із зверненням до фахівців, оскільки розлади, на відміну хвороби, можна придушувати силою волі, терпіти і ігнорувати. Тоді вони самі не помічають, як поступово розлад стає частиною їхнього життя і частиною життя їхніх близьких. Це формує міцну співзалежну структуру з елементами вторинної вигоди кожного з учасників, що надалі стане суттєвою перешкодою для позбавлення від симптому, тому що на фоні розладу буде напрацьована значна частина стереотипів, установок, форм взаємодії та звичних автоматизмів, як вдома в сім’ї, так і на роботі, у відносинах з друзями, у поліклініках та ін.
Однак навіть якщо з допомогою не затягувати, робота така завжди складна, оскільки через порушення передачі та інтерпретації інформації клієнти часто помилково оцінюють свій стан. Тоді вони або впадають у залежність від психотерапевта (щоб терапевт постійно давав зворотний зв’язок і звертав увагу на те, що клієнт сам не помічає), або навпаки знецінюють роботу психотерапевта і переривають психотерапію. Жоден з цих варіантів не веде до позбавлення від психосоматичного розладу, тоді як що більше додаткової симптоматики утворюється, то складніше мозку оперувати інформацією, а людині адекватно взаємодіяти з середовищем.
Скорочений приклад посилення психосоматичного розладу можна представити так:
СПК (синдром подразненого кишківника) – це болі та розлади кишківника в здоровій системі – збій у передачі інформації. Тут і зараз потрібно звернутися до фахівця, а не чекати, коли буде:
СПК+ОКР (обсесивно-компульсивний розлад) — створення ритуалів зі звільнення кишечника чи голодування у певні моменти.
СПК+ОКР+ПР (панічний розлад) — коли з’являються ознаки паніки, «незважаючи на те, що я добу голодував до зустрічі, я туди прийду, а туалету не буде поруч» і так далі, аж до соціальних фобій «раптом я спілкуватимуся з кимось (частіше протилежної статі) і відійдуть гази або терміново знадобиться туалет». І тільки тепер більшість клієнтів замислюються про роботу з психотерапевтом, коли втрачено дуже багато, а стан межує з великою психіатрією.
Важливо розуміти, що мозок який працює з помилкою і психотерапію сприймає з помилкою. Тому що більше психологічних розладів клієнт зазначає, то більше для результату одночасно з психотерапією йому необхідно додатково впливати на «хімію» мозку – медикаментозно, дієтично та фізично (включаючи відпочинок). І навпаки, лише медикаменти не дадуть можливості розмотати клубок напрацьованих когнітивних помилок, які клієнт може навіть не пам’ятати, не аналізуючи і не коригуючи ми повертаємося в точку «до лікування» і просто підсаджуємося на медикаменти.
Безумовно і вибір фахівця має значення, оскільки у роботі з психосоматичними розладами без довіри фахівцю невроз саботує та нівелює всю виконану роботу. Водночас важливо розуміти, що на відміну від психосоматичного захворювання, де психолог може працювати з лікарем соматичної практики, тут уже простий психолог не допоможе, а лише медичний (клінічний чи спеціальний) із залученням психіатра, коли симптоматика зайшла вже надто далеко. Часто коли клієнт ще намагається вирішувати проблему самостійно, ті психологічні та поведінкові проблеми, які він у себе відзначає насправді є не причиною розладу, а наслідком. Наприклад, не розлад з’явився тоді, коли він став конфліктним, а він став конфліктним, тому що його мозок почав помилково обробляти інформацію, отриману від інших людей, і клієнт не помічаючи когнітивних спотворень почав допускати помилки. Тоді він потрапляє у пастку – самостійна корекція поведінки не виходить, оскільки переплутані причини та наслідки, він бореться з вітряками, засмучується та розчаровується у собі, що призводить до посилення психосоматичного розладу. Такому клієнту важливо зрозуміти, що причина не в тому що він лінивий або недостатньо наполегливий, дурний, слабовільний та ін., а в тому, що сталася помилка у роботі мозку, яку потрібно виправити за допомогою психотерапевта.
При цьому, на відміну від психосоматичного захворювання в ситуації розладу, лікар соматичної практики може лише погіршити стан клієнта, оскільки коло замкнеться ще сильніше. Наприклад, ми маємо симптом і лікуємо його препаратом, який лікує хворобу, а не фантом хвороби = результату немає, оскільки хвороби немає = ми посилюємо дозу або додаємо інші препарати = результатів, як і раніше, немає, але від побічної дії починають страждати інші органи, в т.ч. шлунок і печінка = токсичні елементи посилюють спотворення у роботі мозку = психосоматичний розлад посилюється, поки лікарю соматичної практики стає очевидно, що вже підключилася психіатрія. Приблизно те саме відбувається, коли клієнт намагається коригувати когнітивні порушення (пам’ять, увагу) медикаментозно або за допомогою кінських доз кави та енергетиків або навпаки, коли намагається зайву тривогу нівелювати алкоголем, мозок миттєво реагує на токсичні елементи та розлад посилюється.
Ось чому важливо відрізняти психосоматичний розлад від захворювання та чому важлива якісна діагностика, а не самолікування. Так, коли клієнту справді погано і боляче, але лікарі «нічого не знаходять», ми дотримуємося здорового способу життя, афірмуємо, але це не допомагає, потрібно не відтягувати до великої психіатрії, а зі своїм психосоматичним симптомом звертатися до медичного психолога чи психотерапевта.
Автор: Анастасія Лобазова, фахівець із психосоматики, психолог-психотерапевт.