Коли люди чують вираз «психологічна неплідність», у голові найчастіше малюється образ, що полегшує суть ситуації. Одна справа коли є якась патологія у чоловіка чи жінки — її потрібно шукати, лікувати, чекати на результат, підбирати і пробувати щось знову (і не дай Бог дізнатися, що патологія невиліковна). А «психологічне» це хіба що просто — твої неправильні думки чи установки, які потрібно змінити і все стане на свої місця. Однак таке розуміння питання частіше призводить до розчарування, ніж реального результату. Особливо складним цей шлях стає для наших дівчат, котрі виїхали за кордон. Тому що отримавши максимум сучасної медицини «лікування за протоколом», але так і не став матір’ю, їм залишається або змиритися або шукати різні альтернативні та експериментальні методи.
«Психосоматика» в такому випадку дійсно стає нічим іншим як експериментом. Оскільки перш, ніж отримати бажане, ми зможемо зламати не один спис.
Якщо раніше ми нічого не знали про психосоматику, то фільтрувати інформацію буде звичайно складніше, а перше, що підкаже нам інтернет, так чи інакше зведеться до «метафізики» — своєрідного езотеричного трактування симптому. Нам скажуть, що причиною такого стану швидше за все є страх (!?) і опір будь-яким внутрішньородовим зв’язкам, відсутність довіри світові та природним процесам тощо. Відповідно ми почнемо посилено медитувати та повторювати стверджуючі афірмації про свою готовність, відкритість, довіру та прийняття. Одвічне питання «чи стане солодше в роті, якщо весь час говорити про халву»? Іноді стане. Якщо відкинути елемент незрозумілого ефекту плацебо, нерідко бувають такі випадки, які ми називаємо «ситуативної» психосоматикою. Тобто:
вперше зіткнувшись з тим, що вагітність не настала, майбутня мама починає переживати (читай турбуватися). Тоді організм входить у стан очікування “війни”. Починаються обстеження, не завжди приємні маніпуляції, фінансові витрати, передчуття негативу, як наслідок — загальна тривожність наростає (з кожною невдалою спробою тривоги стає більше й більше). Неминуче змінюється гормональний фон, з’являється загальна напруга всіх систем, імунітет починає активно реагувати на всі незвичайні та нові процеси, тощо. Навіть після того, як стає відомо, що обидва партнери здорові і можуть мати дітей, цей коктейль не розсмокчеться одразу. Тоді час і йога або медитація, будь-який метод релаксації і впевненість у собі, що повернулася, творять «диво» і можна вважати що експеримент вдався. Тривога відступає та простимульований організм дає результат. Але в реальній практиці дівчат із подібними проблемами одиниці. Іншим же не залишається нічого іншого, як експериментувати далі.
Чим більше ми дізнаватимемося і розумітимемо, тим швидше ми дійдемо до того, що якщо психологічна складова і є в нашій проблемі, навряд чи вона лежить на поверхні і одним з найбільш ефективних експериментів далі можна вважати роботу з психологом. Тут немає жодної містики. Поки ми не зіткнулися з проблемою непліддя, ми ніколи не замислювалися про своє ставлення до ряду сторін материнства. Але психолог ставить конкретні питання і спритно оминаэ захисні механізми нашої психіки, що дозволяє виявити ряд психологічних конфліктів-нестиковок на які у нас немає можливості відповісти однозначно. Несвідомо ми сумніваємося та обираємо, а наш організм також бере репродуктивну паузу. Гінекологам добре відоме таке явище на фоні сильного стресу, коли припиняються менструації та у заданий період жінка не може мати дітей. Психологам більше доводиться працювати із хронічним стресом, коли проблема не особливо гостра, але постійна. Так організм звикає її ігнорувати і як би працює на всі сто, тоді як частина функцій залишається пригніченою, що і призводить до психологічного непліддя. «Начебто все добре, але чогось постійно трохи не вистачає».
Ситуації, які не явно виснажують наш ресурс, можуть бути різними.
- Іноді ми боїмося самих пологів – психолог розповідає про «могутність» жіночої фізіології на всіх етапах материнства або допомагає розібратися в конкретних побоюваннях майбутньої мами і страх відступає (це не данина часу, повірте, багато однолітків мого 10-річного сина впевнені, що пологи це зло, а дитина муки).
- Ми боїмося, що з малюком буде щось не так — але всі страхи розвіюються, коли їх віднаходять і в обговоренні знаходяться варіанти вирішення конкретної ситуації.
- Якщо наша пам’ять тримає якусь травматичну історію, пов’язану з вагітністю, пологами чи дітьми — психолог має ряд методів, щоб обговорюючи «це», наше ставлення до ситуації змінювалося.
- Ми дивуємося, коли причина пов’язується зі ставленням до нашого тіла, потенційної втрати привабливості та до нашого сприйняття себе, але й тут психолог дає зворотний зв’язок, що допомагає розставити пріоритети та отримати необхідне.
- Ми обговорюємо та знаходимо ресурси, коли з’ясовується, що вагітність блокується страхом неспроможності як матеріальної, так і психологічної.
- Ми зважуємо за та проти, коли на поверхню спливає проблема особистих кордонів, необхідності «втрачати себе», роботу, бути соціально ізольованою — знаходимо компроміси та техніки самовідновлення тощо.
- Нерідко буває так, що колись ми засумнівалися в тому, чи той чоловік перебуває з нами поряд. Думку неприємну прогнали, а «осад» залишився, продовжуючи плодити сумніви несвідомо в кожному новому слові, жесті та поведінці мозок все більше шукає каверзу — це також доступно для аналізу і чи то опрацювання реальних нестиковок, чи то відпускання ілюзій.
Втім так чи інакше, якщо наш контакт з психологом відбудеться, досить висока вирогідність того, що за рік – півтора ситуація вирішиться позитивним чином. Однак важливо відзначити і те, що така робота не завжди дає результат. Як зазначалося, психосоматика це не магія, де за однією невірною думкою стоїть інша вірна. Психосоматична дисфункція найчастіше виникає там, де ми можемо зробити вибір на користь одного вірного рішення. Насправді в психотерапії психологічного непліддя нерідко бувають ніби тупикові ситуації. Їх складно поєднати в якусь із класифікацій, тому що всі вони індивідуальні, але кілька прикладів я наведу.
Зверніть увагу, все, що було описано вище, — це цілком реальні та об’єктивні переживання з приводу народження дитини. Страх болю, страх не впоратися і втратити, страх якісних змін, страх переходу на нову сходинку та повороту всього життя назад, страх відповідальності та безпорадності – це абсолютно природньо. Коли ми проговорюємо це з психологом, він допомагає побачити нову інформацію, шляхи вирішення, зрозуміти себе і знайти особистий ресурс та ін.. Неусвідомлено майбутня мама розуміє що знань і досвіду набагато більше, ніж можна було уявити, питання вирішувані, вона не одна, вона впорається, їй завжди допоможуть, вона надбає і т.д.. Це допомагає відпустити ситуацію.
Однак уявіть собі обставини, коли жінка не має таких переживань. Можливо, вона навіть уже працювала з психологом — абсолютна готова, впевнена в собі, партнері, у своєму тілі і у своїй справі, не має «ніякого» травматичного досвіду… Але дитини, як і раніше, немає і навіть ЕКЗ не ефективні (при тому, що видимих патологій як і раніше не спостерігається). І ось експериментальним шляхом ми доходимо до того, що працювати тут треба було не з непліддям, а з самою особистістю. Світогляд і принципи, стосунки з іншими людьми, риси характеру та життєдіяльні сценарії — все це спричинило те, що ми зустрілися і в такій роботі метою ми ставимо не народження малюка, а якісні зміни, і без психотерапії тут уже не обійтися.
Іноді характер, і з ним пов’язане, призводить до того що зачаття перетворюється на самоціль. Жінку зачіпає не так факт відсутності дитини в її комфортному житті, як факт того, що вона «не змогла», що причина в ній. Йога для зачаття, релаксаційний комплекс, дієтологічна програма, найкращі репродуктологи та психологи – все не працює. Але про жодне усиновлення чи сурогатне материнство не може бути й мови, бо це «її бій». Тільки сама, до переможного кінця… а там і технології дивишся зміняться. Про що ця історія та що з цим ми можемо зробити?
Іноді ситуація може бути напрочуд складною через усвідомлену ірраціональність. Так, в цілому все добре, але прагнення перевиховати чоловіка (щоб усвідомив відповідальність, брав активну участь, був включений у сім’ю) або свекруху (позбавити онуків, щоб відповісти за завдані раніше образи), віра в ідеальність та досконалість, не дають можливості відмовитись від деструкції . Але те, що ми висуваємо і вимагаємо від інших, це крапля в морі в порівнянні з тим, які рамки ми ставимо собі. І як тоді бути, якщо клієнтка сама розуміє складність причини, але не може відмовитись від установок та принципів, яким слідувала все життя?
Іноді у дружній прекрасній сім’ї все настільки добре, що партнери вважають себе рідними. Навіть більше ніж чоловік і жінка, їм і секс не потрібен тому, що вони живуть душа в душу, розуміють один одного з півслова, їм настільки комфортно разом, що це просто якесь диво, що вони є один у одного. Чи то вони живуть як брат і сестра, чи то вона замінює йому маму, а він їй батька. Так чи інакше метафорично ми розуміємо, що у реальному житті діти не народжуються від батьків чи братів. Але крім сімейнорольової плутанини, буває й полоролева, коли чоловік «домогосподар», а дружина «стіна, опора та директор», і оскільки ми розуміємо, що «дітей не народжують чоловіки», чекати на дитину ми можемо тут дуже довго. А що ж робити, коли змінюючи ролі ми змінюємо сімейний уклад, на якому цілком можливо союз лише й тримається? Просто сказати «стань дорослим або стань нарешті мужиком або будь жіночнішою», але хто відповість за результат, якщо нові ролі це тільки ломка і руйнація?
Іноді залежна поведінка та особиста неспроможність, страх самотності призводять до того, що маніпуляції із зачаття перетворюються на інструмент з утримання партнера або отримання будь-якої вигоди, у тому числі матеріальної/пролонгованої. Замість того, щоб стати незалежною та впевненою в собі, заможною та шанованою жінкою, дівчина використовує сім’ю чоловіка. І можна намагатися зачати дитину будь-яким зручним їй способом, але неспроможність і залежність переслідуватиме її і втручатиметься в будь-який з подальших процесів.
А може її зрадив чоловік і колись родичі їх «примирили», але втраченої довіри не повернути, а побут комфортний і налагоджений. Що робити тепер? І що робити, якщо їм вже далеко не 30?
А може, вони зустрілися і закохалися, а потім почуття пішли, але вони живуть за звичкою як два дідки? Віддані, вірні, вдячні, багато чого пережили разом і навіть не являють собою якогось іншого партнера… Але й «метафоричні дідки» теж не можуть мати дітей, як бути тоді?
Бувають ситуації, коли клієнтки обурюються проти руху Чайлд-фрі. У ході психотерапії з’ясовується, що якби не батьки, і не тиск соціуму, вони із задоволенням приєдналися і підтримали б його. Чи це небажання чи ні — невідомо. Буває так, що жінки, які категорично проти дітей через кілька років приходять у терапію та мають уже трохи інші пріоритети, та й можливості. «Тоді здавалось, що я готова на всі сто, але лише через роки я усвідомлюю чому була не готова насправді». Тому все індивідуальне.
Але головне, що за кожною подібною історією стоїть сильна, безстрашна, але дуже тендітна виснажена трудяжка, яка постійно комусь щось винна і в чомусь та не така. І відсутність дитини цілком може бути своєрідним протестом, щоб заявити право на те, щоб бути такою, якою вона хоче бути зараз, розпоряджатися своїм тілом і життям незважаючи на всі стереотипи та міркування про правильне. Адже читаючи вищезазначене, напевно, у когось виникла думка про те, які ці жінки не такі, в той час як тільки сама жінка, дізнавшись про підґрунтя того, що відбувається, вирішує правильно для неї це чи ні. І ніхто, крім неї.
Власне, і метою такої психотерапії ми не можемо ставити наявність дитини. У подібних описаних випадках, та й у багатьох інших, які я не описала з практики, метою психотерапії стає розуміння себе і прийняття, якісні зміни не відбуваються інакше. А буде потім дитина чи ні жінка вирішить без нашої допомоги, і її організм піде їй назустріч, коли вона стане в гармонії сама з собою і не буде більше необхідності експериментувати.
Автор: Анастасія Лобазова – психолог-психотерапевт, спеціаліст з психосоматики