Плануючи переїзд ми часто і багато готуємось, збираємо інформацію, намагаємось підстелити соломку в різних сферах, тощо. Проте є речі яких уникнути нам не вдасться. Це депресія та горе. Якщо ви читали роботи про психологію емігрантів, ви знаєте, що незалежно від умов з якими ми стикаємося в іншій країні, так чи інакше ми проходимо через етапи: ейфорії (коли нам все подобається, ми всім захоплені і перебуваємо в очікуванні початку райського життя) ; туризму (коли ми починаємо усвідомлювати, що ми є частиною нового суспільства та правила стосуються нас так само, як і інших жителів); орієнтації (коли доводиться детально розбиратися з особливостями всіх сфер, охорони здоров’я, законодавчої, соціальної взаємодії та виявляти невідповідність реальності бажанням. Саме ця стадія як найбільш стресова стає вирішальним моментом для психосоматичних розладів та захворювань); депресії (коли кількість накопиченого негативу бере верх, і незалежно від підготовки, кожен емігрант бере паузу, для осмислення та примирення) та діяльності (яка залежно від психологічного опрацювання емігранта настає швидше або повільніше і носить характер гармонійної спрямованості або втікання в якусь із сфер (хтось зациклюється на роботі, хтось на спілкуванні, хтось на соматичних захворюваннях, а хтось застряє у фазі депресії та ризикує приєднати інші психологічні розлади).
Не багато хто усвідомлює, що горе (втрата) це невід’ємна складова будь-якого переїзду, навіть у межах однієї країни. Часто люди вважають що вони все продумали і робота є, і друзі та ін. І з ними не повинно статися нічого поганого. Однак горе, як реакція на глобальну втрату, присутнє завжди, адже людина втрачає не лише конкретні дім, роботу, коло спілкування і звички, а всі ті емоції та переживання, які вона отримувала завдяки тому що мала. Вона спустошується. Буває, люди кажуть що у них все було настільки погано, що їм втрачати нічого, навпаки тільки придбати. Однак на рівні фізіології та неусвідомлюваних процесів, людина не знаходилася у вакуумі, вона мріяла і надихалася, планувала, перебувала в стані очікування позитивних змін, що саме по собі також викликало певні позитивні переживання та вироблення важливих гормонів, яких тепер не буде (із серії «Чекання свята краще самого свята»). Парадокс полягає в тому що часто, коли люди переїжджають з поганих умов в дуже хороші, саме відсутність планів і фантазій про прекрасне зупиняють вироблення тих самих підтримуючих умовно позитивних гормонів, а використовувати для отримання задоволення стимули зовні людина не може. З різних причин, або тому що не адаптується (не знає мову, не має друзів, нікуди не виходить і т.д.), або тому що з дитинства навчена боротися і відкладати все добре на потім, або соромиться свого статусу, стурбована тим, щоб створювати сприятливе враження, тому прагне не показати свою «первісність» (як поводитися з тими чи іншими благами цивілізації недоступними в досвіді раніше) — варіантів безліч, проте не про це мова.
Вона про те що, так чи інакше, людина відчуває спустошеність, розгубленість, занепад сил, втрату нормального функціонування (оскільки звичні моделі поведінки стають неактуальними) та ін.. Хтось відчуває цю болісну порожнечу більше, хтось менше, багато в чому ситуація залежить і від умов у яких людина опиняється (чи компенсує нове місце втрачене, чи є підтримка) та від її психологічних властивостей, характеру (ригідності мислення чи лабільності, креативності, схильності до залежностей, тощо). Так чи інакше, важливо пам’ятати про те, що переживання горя процес хоч і неминучий, але нормальний, він може тривати близько 1 року (іноді більше) і для того, щоб у ньому не затриматися, можна робити різні техніки, спрямовані на роботу зі втратою.
Мінімально що потрібно людині, це нагадати собі що цей процес є природним і що так буде не завжди. Потім подбати про своє тіло, про нормалізацію харчування, сну, відпочинку або навпаки фізичної активності. Зрозуміти що зниження лібідо в цей період цілком може мати місце і тому не варто вимагати від партнера «заповнення порожнечі» через секс та ін.. Знати що у стані стресу організм сам собою перебуває у режимі дезорієнтації і може подавати неправильні сигнали, як, н-д, відсутність апетиту чи неадекватне сприйняття свого стану здоров’я. Тому важливо не лише прислухатися до себе, а й аналізувати стан «як давно і що я їв, як давно і скільки я спав, як часто і багато я почав курити чи випивати, коли останній раз я робив щось, що приносить мені задоволення і т.д.», при цьому не чекаючи від себе чогось особливого та швидкого.
У роботі з втратою, ми завжди говоримо – вам потрібно взяти собі трохи часу. З точки зору психологічної корекції, добре зарекомендували себе письмові практики, різні техніки самоаналізу, промовляння своїх переживань та ін.. Безумовно, в зоні ризику знаходяться люди які переїхали терміново та/або «вимушено» (по роботі чоловіка, у зв’язку з депортацією, необхідності отримати лікування, перевезли діти, тощо). В цілому ж, для опрацювання свого стану, емігрантам важливо дотримуватися загальних рекомендацій: вивчити мову, знайти коло спілкування, влаштуватися на роботу та/або навчання, знайти хобі та ін.. Разом з тим, важливо пам’ятати про інші 4 моменти, які часто ми не беремо до уваги:
1.Ностальгія. Наші спогади про минуле, це спогади про наші почуття та емоції. Ностальгуючи за минулим ми насправді хочемо повернути не ту квартиру, машину чи ще щось, насправді ми хочемо відчути ті емоції, які відчували тоді, коли були у тій квартирі, місті, з тією людиною тощо. Особливо важлива когнітивна помилка – часова. З роками (чому старша людина, тим складніше їй дається переїзд), нам здається, що там було добре, бо було там. Насправді добре було, тому що ми були молодшими, здоровішими, активнішими, у нас було більше енергії, планів, перспектив, можливостей, тощо. Не в території суть, а в тому, якими ми були 20 років тому. Навіть якщо не 20, все одно можливості та відчуття з ними пов’язані постійно змінюються, і з віком з’являється більше перешкод і складнощів (хай вибачать мене позитивні психотерапевти, але реальність така, що організм елементарно «зношується» і втрачає колишню продуктивність. Чим менше ми займаємося його розвитком та підтримкою, тим швидше відбувається процес пригнічення тих чи інших психофізіологічних функцій). Навіть якщо це часовий параметр у 2 роки, то 2 роки тому ми були натхнені ідеєю переїзду, вона нас гріла та надихала, тепер же ми переїхали і з чого брати енергію натхнення, досягнення, подолання, тощо?). Це ж підтверджують люди, які повернулися з еміграції, але так і не зуміли повернутися до щасливішого життя. Оскільки вони ностальгували не за місцем, а за своїми емоціями, які вже не повернути. Таким чином, для зменшення ностальгії важливим є розуміння того, що ви засмучуєтеся не за місцем, людьми та можливостями, а за тими емоціями та почуттями, які супроводжували вас там із тими і тоді (ба більше, що сучасні технології дозволяють спілкуватися з близькими і навіть їздити один до одного в гості). Робота з виявлення переживань і їх компенсації — ключовий фактор для здорової адаптації.
2. Депресія. Усвідомлення того, що депресія так чи інакше зайде у ваш будинок, дає вам можливість зустріти її з розумінням та прийняттям (як охоронну депресію, як можливість зупиниться та подумати, зважити всі за і проти, проплануватися, тощо), замість того щоб думати що «мені погано, тому що все виявилося не так я розраховував, перспектив тепер немає, тому їхати нікуди і тут нічого ловити, я втратив, я лузер, у мене нічого не вийде» і т.д.
Це можна порівняти з діабетиком, який знає, що має діабет і тому коли він почувається певним чином — не панікує, а просто міряє цукор і робить укол. Знання не лікує його від діабету, але коли він приймає і розуміє, що з ним замість суєти і марного розсіювання енергії, він бере і робить так, щоб було правильно, щоб було добре. Як я вже писала в попередній статті, до групи ризику входять люди з неопрацьованими ментальними розладами, тому що депресія це не просто поганий настрій, це насамперед гормональні зміни, порушення в роботі фізіології, що не може не позначитися на інших психічних процесах та здоров’ї організму в цілому. Маскована депресія (в т.ч.соматизована, у вигляді психосоматичних захворювань чи т.зв. тривалої акліматизації, (про це більше було в першій статті) — один із показників того, що адаптація порушена і висока ймовірність, що без допомоги фахівця процес тільки посилюватиметься.
3. Ксенофобія. Нас готують до того, що «якщо хочеш влитися в соціум, менше спілкуйся зі своїми». Однак нерідко трапляється, що при переїзді в іншу країну емігранти опиняються в умовах багатонаціональності — мешкають серед таких самих емігрантів лише з інших країн. Це передбачає змішання культур, бар’єри у спілкуванні, у взаємодії, встановленні контактів та ін.. Особливо вразливі категорії емігрантів з дітьми підлітками, дошкільним та молодшим шкільним віком. Важливо пам’ятати, що різниця не в національності, адже навіть у нашій рідній країні та нашому рідному місті, є безліч людей зовсім відмінних від нас за культурою, світоглядом, настановами та моделями поведінки. Більше того, контактуючи з іншими емігрантами, важливо пам’ятати і про те, що у якомусь сенсі всі учасники процесу вибудовують взаємодію через свій біль, через свою втрату. Тому бажано не робити поспішних висновків про те, як проходить адаптація в інших, а головне про те які вони (а вони швидше за все частково в захисті, частково у втраті, в уникненні) і т.д.. Що більше ми акцентуватимемо увагу на різниці, то складніше нам буде знайти своє місце в новій країні. А також що більше ми відстоюватимемо своє право на виховання дітей згідно з нормами прийнятими в нашій країні, то більше ми можемо зіткнутися зі складностями закону і т.д.
Для багатьох емігрантів дуже складно прийняти, що це не інша країна приїхала до нас у дім, а ми приїхали в іншу країну, до інших законів, правил та норм життя. Що швидше прийде прийняття (одного усвідомлення мало), то легше буде побудувати конструктивну взаємодію з новим соціумом. Промовляння відмінностей та подібності з емоційно не пов’язаною із вами людиною, допомагає побачити деструктивні стереотипи мислення, помилки та забобони, знайти компромісні рішення та замість відторгнення, почати взаємообмін новим, цікавим та корисним. Мій досвід роботи в напрямі транскультуральної сімейної психотерапії дає можливість стверджувати, що родичі та друзі в даному випадку частіше виступають як деструктивний фактор, замість допомоги у прийнятті вони підтримують ваше прагнення шукати різницю і підтверджувати те що «у нас добре, а у них жах жахливий». Такий підхід лише віддаляє емігрантів від об’єктивного аналізу та здорової адаптації.
4. Успішні люди. Свого часу дослідження реакції людей на втрату показали, що негативним реакціям більше підвласні люди, які мають значний фінансовий та/або психологічний ресурс. Це пов’язано з тим, що вони звикають сприймати світ як передбачуваний і керований, що вони все можуть контролювати, з легкістю вирішити будь-яку проблему, що вони знають практично все і т.д.. Такі люди не можуть припустити, що щось виходить з під їх контролю (це стає вирішальним моментом для прояву соматизованого неврозу – кардіоневрозу, неврозу шлунка, сечового міхура і т.д., їм починає здаватися, що вони втрачають контроль над своїм тілом), і вже такі обставини змушують їх звернутися за допомогою. За фактом це призводить до того, що вони ігнорують симптоматику, що вказує на проблеми, і відмовляються від роботи з фахівцями, поки розлад чи захворювання не зажене їх у глухий кут. Однак у психосоматичній психотерапії такий клієнт може відзначити, що у нього дійсно є виразка, однак заперечувати, що він відчуває якісь складності у відносинах, у побуті чи роботі, що у нього є якісь психологічні проблеми, що його поведінка можливо деструктивна. Більшість терапію переривають, оскільки вважають що психолог займається не тим, чим потрібно (я прийшов до вас лікувати виразку – вчитися менше нервувати, а не про тата розмовляти). Якщо в такому описі ви впізнаєте себе, важливо зрозуміти, що так проявляються захисні механізми, і що раніше ви зважитеся на те, щоб довіритися фахівцеві, то вища ймовірність сприятливого результату. На жаль, коли «внутрішній голос» залишається не почутим, психіка змушена вдаватися до фізичної сублімації проблеми. Втрата ж здоров’я, як психічного так і фізичного рано чи пізно починає позначатися на всіх сферах життєдіяльності — сім’ї, роботі, відпочинку, спілкуванні, тощо.
Якийсь час у читача може виникнути відчуття, що в еміграції суцільні проблеми. Насправді все не так страшно і за кожною депресією, за кожним горем настає адаптація та просвітлення, коли ми не ховаємося в черепашку «може розсмокчеться якось» — будь-яка проблема має своє рішення. Адже вибираючи країну, ми не просто тицьнули пальцем у глобус, а напевно бачили в ній особливі переваги, те, на що ми робили ставки переїжджаючи. Розібравшись у собі, проаналізувавши ситуацію, змінивши те що можна змінити і прийнявши те, що змінити не можна, а головне наповнившись, ми можемо скористатися тими можливостями, які дає нам переїзд. Враховуючи зазначені вище фактори, та використовуючи загальноприйняті рекомендації, адаптація проходить швидше, легше та ефективніше. Основний акцент ми ставимо на аналізі особистості, самоідентифікації, оскільки нове середовище народжує «нове Я», і тільки розставивши по місцях своє Я-реальне і Я-ідеальне, ми знаходимо відповіді на багато питань, зокрема — як скористатися цією можливістю — переїздом, та реалізувати себе максимально та із задоволенням.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.