Різні фахівці під терміном «невродерміт» поєднують зміни шкіри спричинені свербінням та подальшим розчісуванням. Ми ж розглянемо лише 3 з них, які у сприйнятті багатьох є одним і тим самим, проте у практиці мають суттєві відмінності. Для того, щоб не плутати читача подробицями зазначу лише те, що про природу та зв’язок екземи, атопічного дерматиту та нейродерміту точаться суперечки серед лікарів. У нашому випадку ці терміни мають суттєву різницю, тому що за суттю кожного з них стоїть особлива характеристика і відповідно різні психологічні проблеми і причини.
Атопічний дерматит (АД)
Сам термін атопії підказує нам, що на відміну від нейродерміту, АД має алергічну природу, і на відміну від екземи, показує чіткий зв’язок і залежність з психосоматикою алергії. Найімовірніше саме це, а не «відкидання матері» як вважалося в 60-ті роки, показували дослідження, де діти, які перебувають на штучному вигодовуванні, були більш схильні до АД, ніж «груднички». Водночас давайте підемо за порядком. І перше питання, якого нам належить торкнутися, звучить так:
Чи є АД психосоматозом (психосоматичним захворюванням)?
Ряд сімей з певною спадковістю справді має подібну поведінку, принципи, установки та психологічні особливості, які ми розглянемо нижче. Разом з тим, найчастіше АД не є психосоматозом, а багато психологічних проблем пов’язані з ним є вторинними. Тому своєчасне звернення до лікаря та якісна діагностика часто сприяють попередженню тих самих вторинних психологічних проблем.
Коли АД може мати ПЕРВИННУ психосоматичну природу?
1.Конституційна схильність. Ця ситуація виникає тоді, коли мама та дитина відносяться до одного конституційного типу – астенічного. Світло- і сухо-шкірі, високі, худорляві (мама може трохи погладшати у зв’язку з вагітністю, а дитина навпаки може погано набирати вагу), частіше блондини або світло-русяві. Природа такого типу, в основному пов’язана з такими поведінковими патернами як: акуратність (чистота та порядок), строгість, ригідність, консервативність, контроль та надмірне планування. Такі діти виявляють залежність від режиму, свого роду передбачуваність (н-д, випорожнюються або просять їсти в певний час), тиху поведінку, послух і старанність у старшому віці. Нерідко у матерів такого типу після пологів може виявитися ОКР у вигляді бажання постійно наводити чистоту та порядок, дезінфікувати все довкола та стерилізувати все дитяче. Так, це часто призводить до розвитку алергії у малюків, однак первинний, в даному випадку у значенні психосоматики, невгамовний потяг до чистоти та порядку, а у значенні психосоматики алергії постійний конфлікт між «хочу і можна», оскільки тотальна потреба у дотриманні чистоти та порядку протиприродна дитячому віком.
Так як в даному випадку мама і дитина відносяться до одного психотипу, те що дитина зчитує у вигляді невербальної інформації відгукується у неї самої і дає «дозвіл» на розкриття спадковості (у таких сім’ях захворювання шкіри часто спадкові та поєднуються з астмою). Важливо, що й у дитини яка належить до іншого психотипу (в однієї і тієї ж мами), швидше за все не знайшовши своїх гачків і зачіпок, така інформація пройде повз і ризик розвитку «психосоматичного» АД буде вкрай низький. У психотерапії психосоматики дуже часто можна відзначити, що відвідування лікарів, пошук алергену, впорядкування меню, прогулянок, купання, прийому ліків та догляду за тілом малюка та інше, допомагають мамі сублімувати (перенаправити) цей невгамовний потяг до впорядкування. У свою чергу як у нагороду «за муки», мама стає більш лояльною до прояву дитячості — хаосу, безладдя, спонтанності, тощо. Їй хочеться більше балувати малюка, давати йому більше позитивних емоцій, дозволяти йому більше нерегламентованих витівок, тощо.
2. Синдром «заторканності». Говорячи про конституційну схильність до астенії важливо розуміти, що тактильне сприйняття у всіх людей є різним. У жінок нервовий поріг занижений, тобто їм складно переносити інших людей занадто близько і часто, як у простому спілкуванні та взаємодії, так і в дотиках до тіла, обіймах, тощо, що відразу збільшується після народження дитини. Тоді прагнучи самозберегтися (нівелювати фізіологію нервової перенапруги) вони несвідомо починають вибирати такі ігри та форми взаємодії з дитиною, які зменшують ймовірність контакту, особливо тілесного. Дитина починає відчувати сенсорну депривацію і знову конфлікт між «хочу і можна» (начебто мама є, а тілесного та емоційного контакту немає).
Якщо в такому випадку дитина не має атопії, то немає і АД. У той же час, якщо дитина має схильність до алергічних реакцій, вона може сублімувати це з одного боку як би привертаючи до себе увагу (у легкій формі) або змусити маму брати активну участь у догляді за нею (режим, купання, обробка шкіри, спілкування) через контроль та ін.. В даному випадку найоптимальніший варіант, це можливість мамі «бувати поза домом без дитини», щоб вона мала можливість скучити, особливо за тілесним контактом (такі мами часто кажуть, що поза домом, через годину-дві у них з’являється сильне бажання обіймати малюка, цілувати та носити на руках). Варіант няні, бабусі та ін.- це з одного боку можливість мамі відновити нервовий ресурс, з іншого боку дитина отримує активну увагу поки мами немає, а потім додається увага мами, яка через час буквально відчуває необхідність у тому, щоб бути в нерозривному зв’язку з малюком. До наступного моменту астенічного перенапруги.
Дуже часто сучасні мами з астенією, які дотримуються принципів теорії прив’язаності потрапляють у психоемоційну пастку, де з одного боку вони намагаються повністю віддатися дитині, з іншого їх нервова система фізично не може винести такої перенапруги (аж до нервового зриву). Тут важливо розкласти інформацію по поличках і з’ясувати, що з того що робить мама можна робити інакше, щоб не порушувати прив’язаність і в той же час не силувати свою психіку.
3. Післяпологова депресія (гормони). У разі коли мама годує дитину грудьми і перебуває у стані депресії, це може знаходити відображення у невідповідності гормонального фону, який мозок дитини розпізнає через молоко, поведінці, яку мама виявляє – «насильно» посміхаючись, і всіляко виявляючи гіперопіку, тощо. В зв’язку з цим виникає дисонанс і мозок малюка, намагаючись розібратися, починає пильніше «придивлятися» до всього що відбувається. Так алергічна реакція є нічим іншим як надмірною чи хибною реакцією на якісь події. У подібних випадках, дієта, яку починає дотримуватися мама реагуючи на АД, не тільки зменшує кількість алергенів, а й впливає на гормональний фон самої мами, що автоматично може вирівнювати її психологічний стан. На додаток дитина росте, з нею стає легше поратись – цікавіше взаємодіяти, депресія відступає, АД «переростається»).
Що можна назвати ВТОРИНОЮ психосоматикою при АТ?
Дитина
1.Діатез. Коли у дитини червоніють щоки, не завжди ясно, що трапилося і чи це АД. У психосоматиці діатез – це свого роду неусвідомлена перевірка реакції мами на можливу проблему. Дитина ніби каже «дивись, у мене є здатність реагувати на речі особливим чином, що думаєш із цього приводу?». І тоді реакція родителів дає або несвідомий дозвіл на розвиток АД, або усуває його. Оскільки діатез сам по собі не є діагнозом, а саме «демонстрацією схильності до розвитку алергії». Тобто діатез говорить про те, що у дитини є схильність до АД, але за певних умов хвороба може не виявитися. З психосоматичного боку, цими умовами виступає відсутність вище зазначених патернів поведінки (надмірної тяги до чистоти та порядку, контролю, астенії (нервового навантаження), тощо). Така ж реакція як паніка та хаотичне застосування «народних методів», іноді може бути навіть сприйнята дитиною як свого роду гра, і періодичні висипання можуть бути ознакою бажання внести у відносини різноманітність, особливо якщо життя дитини підпорядковане жорсткому розпорядку.
2. Ліхенізація. Залежно від ступеня складності АД, може приєднатися невротичне розчісування (ОКР). Воно спричинене змінами на поверхні шкіри внаслідок її травмування. У такому разі замикається психосоматичне коло – ушкодження викликають свербіж, а безконтрольні розчісування провокують ще більші ушкодження. Найчастіше така ситуація спостерігається у відповідь реакції мами на захворювання та сублімує дитячі невпевненість, тривогу, страх, розгубленість у сфері «що Я з себе уявляю». Лікування, мамина впевненість у тому, що вона все робить правильно і віра в позитивний результат допомагають упоратися з цим. Залежно від віку дитини дитячий психолог підкаже більш конкретні техніки для опрацювання тривоги (починаючи від простого промовляння якісь маніпуляції мама виробляє і який позитивний результат від них очікує, закінчуючи підвищенням впевненості в собі та зниженням критики до дітей старшого віку).
3. Особливості поведінки. У зв’язку з тим, що АД не завжди проходить в перші 2-3 роки життя і деяким дітям докучає в більш старшому віці, це також залишає свій відбиток на їх характері, поведінці тощо. Починаючи від сором’язливості або захисної агресії, закінчуючи різноманітними комплексами.
Мама
4. Патологічне відчуття провини. Більшість сучасних досліджень показує що мами, чиї діти хворіють на складні форми АД, відчувають деструктивне ірраціональне почуття провини. Воно пов’язане як з тим, що часто, коли мама хоче обійняти дитину, вона завдає їй фізичного болю, так і з тим, що сам процес лікування змушує маму виявляти над дитиною насильство. На жаль, у нашій практиці часто додатковим каталізатором патологічної провини виступають і лікарі, які буквально «гноблять» маму за те, що вона неправильно доглядає дитину, неправильно годує, не туди і не так водить і взагалі все робить не так. Деякі психологи також додають переживань маркою «погано любиш, відштовхуєш, тощо», що не підтверджується сучасними дослідженнями. В даному випадку важливо навчити маму навичкам критичного мислення, забезпечити сучасною та якісною інформацією та надати різноманітну допомогу, у тому числі і «розвантажувальних» днів.
5. Соматизована депресія. Дуже часто в психотерапію різних психосоматичних патологій приходять мами, які навіть не пов’язують свій стан із АД дитини. Оскільки у дитини немає інвалідності, будь-яких затримок у розвитку та інших патологій, вони вважають свою проблему «негідною» того, щоб ставити в статус біди. Однак крім того що життя таких мам підпорядковане постійним дієтам, графікам, контролю, лікуванню, очікуванню загострення (у випадках, коли діти АД не «переросли»), тощо, об’єктивно їхнє життя підпорядковане постійному контакту з стражданням маленької безпорадної рідної людини, де складність проблеми підштовхує до почуття безнадійності, безперспективності та безвиході (що довше триває захворювання, то глибша депресія). У той же час мама «має бути сильною», тому свої переживання та страждання з цього приводу вона пригнічує та нівелює. Що наводить її до своєї особистої психосоматичної патології. Неусвідомлено турбота про своє здоров’я є для мами як би «дозволом» переключитися з дитини на себе. І в той же час способом розрядки психоемоційної напруги через тіло, тому що психічно мама прагне бути для дитини стабільною.
Психодіагностична проблема АД полягає в тому, що ця хвороба в основному виникає в перші роки життя, коли ми не можемо об’єктивно з’ясувати у дитини, що вона відчуває, думає і т.д.. Усі наші рекомендації висунуті методом «від зворотного» — протягом багаторічних досліджень ми вивчаємо соматопсихотип, змінюємо поведінку мами, бачимо результат і робимо висновок, що це працює саме так. Тому, навіть якщо у визначенні дитячих психологічних причин є якась неточність, ми все одно знаємо, яка саме зміна поведінки призводить до покращень.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.