У пошуках психологічних «причин» раку неможливо обійтися простими тезами та метафорами. Стаття, яку я написала, вийшла дуже великою, тому я розділила її на дві частини. Перша, як оглядова, говорить про те, який зв’язок існує між нашою психікою і розвитком онкології. Друга більш конкретно зупиняється на психологічних типах людей, яких найчастіше зустрічаємо у роботі з тяжкими захворюваннями. Умовно ми можемо виділити кілька механізмів, що впливають на запуск механізму «саморуйнування» — депресію (первинну та вторинну), невроз і травму, ситуативну психосоматику (гострий конфлікт, стрес) та справжню (пов’язану з нашим психотипом).
Стресові події
Свого часу в основних фундаментальних працях із психоонкології лікарі приділяли особливу увагу так званій «шкалі стресових подій Холмса-Рея». Сенс полягав у тому, що під час психологічного аналізу життєвої історії пацієнтів було виявлено, що більшість онкологічних хворих за деякий час до розвитку захворювання зазнавали якогось сильного душевного потрясіння. При цьому спираючись на вчення про хороший і поганий стрес (еустрес і дистрес за Г.Сельє) в цей чек-лист увійшли не тільки об’єктивно негативні події, такі як смерть близького, розлучення, переїзд, тощо, а й події, що на перший погляд викликають позитивні емоції – весілля, народження дитини, примирення подружжя та ін.. Оскільки оцінювати ситуацію як хорошу чи погану ми можемо лише суб’єктивно, тоді як для організму стрес (сильна зміна стимулу) завжди залишається стресом, який активізує систему адаптації із супутніми гормональними «вибухами». За підсумками цього опитувальника ми могли спрогнозувати можливість розвитку соматичних захворювань (що більше стресу = то вище бал = то більше шансів захворіти (як кортизол пригнічує імунітет багато описано в мережі)).
Психосоматична ж модель пішла трохи далі, оскільки одна й та сама подія ранить людей по-різному. Психотерапевти стали наголошувати не стільки на кількість набраних балів, скільки на якісну оцінку психотравмуючих ситуацій, не виключаючи загальновідомі механізми психологічного захисту (витіснення, раціоналізація … а в роботі з патологіями останніх років можливо вже потрібно виділити і специфічний механізм захисту «позитивного мислення», що об’єднує у собі одразу кілька).
Чому ми пов’язуємо стрес фактор з онкологією? Як говорилося раніше, інформація про «самознищення» організму закладена в нас генетично. Коли в житті людини починають переважати різноманітні стреси, конфлікти, проблеми і начебто дрібні негаразди, які не знаходять розрядки, швидкого вирішення і компенсації, рано чи пізно людина починає тяжіти таким становищем психологічно, а фізично її організм постійно виробляє гормон стресу, що істотно впливає на імунітет. Але чому саме рак, а не серцево-судинні захворювання, н-д? Відходячи від теми, насправді за статистикою люди набагато частіше вмирають від інфарктів та інсультів.
Одна з основних помилок, яку найчастіше припускають у роботі з психосоматикою, зводиться до того, що психосоматику розглядають як односторонній процес — психологічну проблему, що призводить до хвороби. Насправді ж у психосоматиці психічне та фізіологічне постійно взаємодіють та впливають один на одного. Ми живемо у реальному фізичному тілі, в якому працюють реальні, часом незалежні від нас фізичні закони. І перше, що важливо розуміти, що для того, щоб захворювання склалося таким, яке воно є, пазл повинен зібратися з декількох факторів.
Коли ми беремо історію хвороби, і бачимо в ній генетичну схильність до онкологічних захворювань + коли ми відзначаємо вживання у великих кількостях їжі, що містить так звані канцерогени + коли ми відзначаємо те, що людина живе в певній екологічно несприятливій зоні або радіаційній + коли ми спостерігаємо інші елементи саморуйнівної поведінки (алкоголь, куріння, самолікування медикаментами, режим навантажень (насильства) над своїм тілом) і коли ми відзначаємо проблеми психологічного характеру, тільки тоді ми можемо говорити про те, що ризик дійсно високий.
Психологічний чинник у такому разі ми розглядаємо як вирішальний. Адже насправді в організмі кожного з нас постійно знаходяться ті недозрілі клітини, що безперервно діляться. Але і принцип гомеостазу розрахований на те, щоб не допустити збільшення їхньої кількості, щомиті наш організм працює над тим, щоб зберегти здоровий стан (як ОС у вашому комп’ютері, внутрішню частину якої ви бачити не бачили, знати не знаєте як вона працює, але вона працює). І в якийсь момент програма дає збій та починає пропускати ці клітини, імунітет перестає розглядати їх як ненормальні, небезпечні… Чому? Адже навіть якщо інформація закладена генетично, має щось статися, щоб її розкрити? Зазвичай це відбувається під впливом різноманітних подій, які умовно можна позначити як внутрішнє відчуття того, що життя закінчено і не має сенсу.
Депресія
Часто пацієнти з онкологією порівнюють своє життя із образом барона Мюнхаузена, який витягує себе з болота за кіску. Крім того, що їхні спроби здаються їм нікчемними, вони кажуть, що просто втомилися від того, що їм постійно потрібно тягти себе. Раніше депресію пов’язували лише з реакцією на саме захворювання та лікування. Однак історії пацієнтів показали, що часто захворювання може виникнути на фоні депресії. Як вторинної, коли психологічний розлад з’являється на тлі якогось захворювання (н-д, одна жінка довго не могла відновитися після перенесеного інсульту, і через півроку у неї діагностували рак. При цьому вона зазначала, що «пляму» на грудях, яка виявилась його проявом, вона спостерігала у мамолога багато років і жодних питань вона не викликала. Інша жінка працювала тренером з аеробіки та отримавши травму ноги, що довше проходило лікування і очевидніше ставало, що нога не відновиться, то більше її самопочуття погіршувалося і через час у неї також діагностували РМЗ). Так і на фоні первинної депресії, коли в анамнезі пацієнтів з онкологією ми бачимо, що вони раніше проходили лікування від депресії. Більше того, експериментальні дослідження показали, що у людей, які страждають на депресію в крові підвищений рівень білка, який бере участь в утворенні ракових клітин і поширенні метостазів в організмі.
При цьому одна з версій, за якою онкологію зараховують до так званих психосоматозів, спирається саме на той факт, що часто психосоматичні захворювання є нічим іншим, як проявом соматизованої (прихованої, маскованої) депресії. Тоді зовні людина веде активний спосіб життя, а в глибині душі відчуває розчарування собою та життям, безперспективність та безглуздість. Тут же проглядається зв’язок з теоріями, які представляють онкологію як сублімований вид соціально прийнятного суїциду (якщо за статистикою близько 70% пацієнтів з ендогенною депресією висловлюють думку про суїцид, а до активних дій переходить близько 15%, то така версія цілком ймовірна — не бачачи сенсу в житті, але і побоюючись суїциду реального, підсвідомо людина дає «команду» своєму організму на «самоліквідацію»).
Невроз та психологічна травма
Ще один варіант, який ми бачимо в практиці, хоч і не у всіх пацієнтів, але він також важливий, ми співвідносимо з психологічною травмою. Я поєдную це з неврозом, тому що частіше травма яку ми пам’ятаємо, але блокуємо на емоційному рівні проявляється в органних неврозах і тут ми швидше працюватимемо не з онкологією, а з канцерофобією. Травма ж витіснена, пригнічена представляє велику проблему. Виходить, що у людини є якийсь травматичний досвід (в основному різного роду насильства, у т.ч. морального), пригнічений, прихований і витіснений, але раптом відбувається якась ситуація, яка його актуалізує, якісь асоціації пробуджують спогад про подію. По суті травма була настільки сильна, що психіка не знайшла іншого механізму, окрім як її витіснити, але тепер коли людина подорослішала у неї з’являється ніби друга спроба. Забути ситуацію вона не зможе і якщо за минулий час від моменту травми вона напрацювала психологічний ресурс, цей спогад швидше сублімується в якийсь органний нервоз (неусвідомлену спробу контролювати). Якщо механізму пропрацювати цю травму немає, ми знову приходимо до того, що життя вже ніколи не буде колишнім, вона ніколи не зможе це забути і примиритися, значить таке життя приречене на «довічні страждання». Чи є в ньому сенс?
При цьому в психотерапії таких пацієнтів важливо звертати увагу на деструктивну зв’язку «образа-прощення». На перший погляд здається все логічно — людина згадала щось «жахливе», всім одразу стало зрозуміло, що корінь біди в дитячій травмі насильства, і для того, щоб вилікуватися від раку, потрібно терміново пробачити тирана і буде щастя. Але щастя не буде. Тому що прощення передбачає розподіл відповідальності (я образився — я пробачив). У той час як провокація почуття провини може лише погіршити стан (якщо винен, значить мені заслужено). Тому акцент важливо робити навпаки на зняття вини з пацієнта та переробку травматичного досвіду (орієнтуючись на стан самопочуття).
Ситуативна психосоматика
Нерідко бувають такі випадки, коли захворювання виникає ніби випадково, спонтанно, без будь-яких тривалих страждань та передумов. Ми це пов’язуємо з так званою ситуативною психосоматикою, коли в житті людини відбувається сильний конфлікт, фруструюча ситуація, шок, які вибивають її зі стану рівноваги. Деякі пацієнти навіть можуть відзначити, що в цей момент вони подумали, що «життя закінчено» (автомобільна аварія, напад) або що «при такому ході справ все було дарма і не має сенсу», «краще померти, аніж переносити цю ганьбу», «більше вірити нікому і один я не витягну», тощо. Незабаром хвиля обурення минає, людина знаходить інструмент для вирішення проблеми, але пусковий гачок вже спущений. Тоді в процесі психотерапії вона не бачить жодного зв’язку між конфліктом і захворюванням, тому що вважає раз ситуація вирішилася і проблеми немає. Такі випадки частіше мають сприятливий результат та мінімальний ризик рецидивів. Можна довго підозрювати, що клієнт щось приховує, адже не може бути, щоб у людини все було добре, добре, і раптом онкологія. Насправді, може.
Останнім часом все більше ми можемо зустріти інформацію про те, що онкологію вважають хронічним захворюванням. Крім ситуативної психосоматики, для більшості випадків це справедливо, оскільки фактори, що сприяють розвитку захворювання, є завжди поруч (як психологічні так і фізичні). Тіло вже знає механізм і схеми як сублімувати внутрішньоособистісний конфлікт, де є необхідні механізми «саморуйнування» тощо. Тому як профілактика рецидивів, нам важливо зрозуміти де наші слабкі сторони і періодично активно їх зміцнювати.
Справжня психосоматика
Не дає всім спокою, оскільки це саме той фактор, який ми можемо прив’язати до рис особистості пацієнта та його зовнішності. Докладніше я описала ці типажі в іншій статті. Однак тут зазначу, що оскільки справжню психосоматику ми співвідносимо з конституційними особливостями (те, що закладено в нас природою і не змінюється), частіше це наводить на думку про те, що онкологія має зв’язок з якимись почуттями, рисами характеру, органами. та ін.. Адже справді ми відзначаємо, що, н-д, у людей астенічної статури часто буває рак шкіри, легенів та ін., але це пов’язано не так з проблемами людини, як з її особистістю. До речі, говорячи про те, яке розшифрування або значення в психосоматиці має той чи інший орган, одразу можу відповісти, що частіше ніяке). У стаціонарі люди з тим самим діагнозом мають абсолютно різні характери та психологічні проблеми, це вам підтвердить будь-який онколог.
“Вибір локації пухлини” більше пов’язаний: з конституційно слабким органом (де тонко, там і рветься – іноді ми говоримо про ризик “рака грудей” жінки у матері якої була пухлина, але жінка може успадкувати конституцію батька і наш прогноз не виправдається, і навпаки ); з перерахованими вище канцерогенними чинниками (якщо людина курить, то вища ймовірність ураження горла і легенів; якщо зловживає медикаментами та нездоровою їжею – шлунка; окр, сонце/солярій – шкіра, але і це не закон і розглядається з іншими складовими); з гормональним дисбалансом, зокрема з особливостями вироблення нейромідіаторів тієї чи іншої людини в конкретний момент часу (кожній людині потрібна різна кількість гормону, щоб проявити ту чи іншу емоцію і за великим рахунком хоч це залежить від конституції, але й пов’язано з тим, що відбувається в житті людини) і навіть з віком (кожен орган має свою історію розвитку – оновлення та руйнування, тому в різному періоді різні клітини можуть ділитися інтенсивніше) або безпосередньою травмою органу (часто пацієнти вказують на те, що до розвитку пухлини ця область була травмована (застудив, вдарив, розбив, зламав), але йдеться про травму не як причину онкології, а як локалізацію, не треба плутати).
Водночас і риси характеру, то, по суті, продиктовані саме конституційним типом нервової діяльності (див. темперамент). І коли ми говоримо про характерологічні подібності пацієнтів із тим чи іншим діагнозом, ми описуємо саме ті самі портрети особистості, про які поговоримо в наступній статті.
Автор: Анастасія Лобазова – психолог-психотерапевт, спеціаліст з психосоматики.
Продовження Психологічні портрети пацієнтів з онкологією