Як можна хворіти спеціально? Чому лікування не допомагає одужати? Чи можна усвідомити свою вигоду та позбутися її самостійно?
Щоразу говорячи про значення психосоматичних симптомів ми так чи інакше торкаємося теми «вторинної вигоди» захворювання. Проте навіть сам цей термін викликає опір в клієнтів, а й поширені питання «Навіщо тобі потрібна твоя хвороба» чи «Навіщо ти обираєш цей симптом», тощо. Я давно не запитую це у клієнтів, оскільки з одного боку вони неінформативні, бо якби людина знала «навіщо» їй хвороба, вона б не прийшла до психотерапевта в пошуках причин своєї психосоматики. В той же час саме розуміння того, що хвороба може бути використана людиною з якоюсь метою, а тим більше вигодою, викликає у різних людей гаму почуттів від неприхованого обурення, до психологічного захисту та опору. Давайте розглянемо частину питань прямо, як вони є:
«Тобто на вашу думку я сам спеціально взяв і створив собі серцевий напад, так?»
Дуже часто коли мова заходить про вторинну вигоду, клієнт розуміє це ніяк інакше, ніж закид у тому, що він сам є причиною свого стану. При цьому нікому з нас не подобається, коли нас прямо чи опосередковано звинувачують у чомусь. Саме це і зчитується за запитанням «Навіщо чи як ти обираєш свою хворобу». Ні навіщо й ніяк — насправді більш ніж адекватна відповідь, тому що природа виникнення первинної психосоматики (коли психологічні чинники стають вирішальними для початку хвороби) завжди неусвідомлена. Іноді патологія взагалі пов’язана з нашою генетикою, на яку ми ніяк не можемо впливати силою волі чи афірмацією.
У той самий час під вигодою тут мається на увазі те, що сам факт сублімації психологічного в тілесне є своєрідним механізмом захисту. Випробовуючи сильний внутрішньоособистісний конфлікт мозок вибирає між двох зол – застрягти в конфлікті і подібно шизофреніку розщепити особистість, або зробити вигляд що нічого не сталося, а всі почуття, що фруструють, придушити, сховати, витіснити. Але саме все пригнічене, витіснене та ігнороване порушує хімію мозку, виснажує ресурси організму та призводить до розвитку соматичної патології. При цьому все одно придушити вигідніше, якби мозок запитав у господаря, що він обере шизофренію чи гастрит, то швидше той вибрав би друге (хоча й перше теж трапляється).
«У моєї свекрухи стовідсоткова вигода, тільки вона цього бачити не хоче»
Разом з тим, вигода вигоді різниця. У понятті «вторинної вигоди» ми виділяємо паранозичну (первинну) як у описуваному прикладі вище, тобто. коли природа витіснення неусвідомлена, і епінозичну (вторинну) — коли чи натомість вже наявного захворювання чи симптому, пацієнт починає його використовувати свідомо, до аггравації (перебільшення тяжкості симптомів) чи симуляції. При цьому, знову ж таки, не завжди людина з епінозичною вигодою — злісний маніпулятор. Іноді подібні сімейні історії справді переростають у співзалежні відносини, іноді ж ми просто користуємося нагодою, знаходячи хоч якийсь позитив у тому, що трапилося (зламав ногу — отримав оплачувану відпустку, в яку не ходив уже кілька років). Коли вторинна вигода очевидна, людина сама може ухвалити рішення про те, зберігати свій симптом і продовжувати хворіти або відпустити та одужати.
Водночас найчастіше причиною «затяжного неодужання» стає змішана форма вигод. Коли спочатку патологія розвинулася натомість витісненого конфлікту, але становище у якому виявилася людина захворівши стає їй зручним. В такому разі психотерапія починається з аналізу вигод поверхневих, але основною метою є пошук первинного конфлікту.
І яка на вашу може бути вигода в тому, щоб роками повзати по стінці і викидати тисячі на безрезультатне лікування?
Саме перебуваючи у стані змішаної вторинної вигоди, людина найбільш уразлива. З одного боку вона справді не вибирала своє захворювання і не хотіла, щоб так сталося. З іншого боку, її звичка жити із хворобою не дає їй можливості повернутися до здорового стану. Як помилково багато хто трактує поняття «зони комфорту» зводячи його до чогось позитивного, так і помилкове в даному випадку трактування вторинної вигоди як задоволення чи прагнення чогось доброго. У даному випадку йдеться також про те, що «утримує» людина симптоматику не тому, що вона їй подобається, а тому, що з нею звично і передбачувано, вона контролює ситуацію.
«Ваша терапія — черговий розвод, я думав хоча б ви мені допоможете, а ви нічим не кращі за інших»
І ось у той момент, коли здавалося б ми зрозуміли, що не кожна людина, яка використовує вторинний зиск є маніпулятором, ми стикаємося з тим випадком, коли маніпулятор створює видимість змішаної форми. Зазнавши одного разу симптоми якоїсь недуги, дізнавшись і запам’ятавши її деталі, він починає пред’являти їх у формі психосоматичних розладів (коли обстеження не виявляє патології). Справжній розлад від уявного відрізняється тим, що в другому випадку людина тільки вдає, що приймає лікування — виконує рекомендації, нічого не доводячи до кінця. Вона ходить від психолога до психолога і тільки-но фахівець підходить до того, що клієнт пред’являє симптоми епінозичної вигоди – той кидає терапію. На жаль. Тому що «загравшись» у хворого, він сам починає вірити у свою хворобу і згодом це переростає у дійсну патологію, але вже не соматичну, а психологічну. Оскільки, як писалося вище, якщо ми не сублімуємо конфлікт через тіло, ми вибираємо шлях до розщеплення психіки (намагаючись зберегти себе адекватного, він несвідомо відокремлює себе з «невиліковною» симптоматикою). Заради справедливості варто сказати, що маніпуляторами люди стають не від нудного життя, а від спотворених виховних методів. І лише усвідомлення цього та прийняття рішення працювати над своїми відносинами з навколишнім світом, а не симптомом веде людину до одужання.
“Що тепер виходить, якщо підсвідомість вирішила, що мені це вигідно, мені тепер все життя цим страждати?”
Доки вигода залишається паранозичною — первинною і нерозпізнаною, людина може навіть не здогадуватися, що її хвороба має якісь психологічні чинники. Вона лікує тіло, а тим часом життєві обставини можуть змінюватися таким чином, що нещодавній внутрішньоособистісний конфлікт вирішується сам собою під впливом зовнішніх факторів. Коли ж ми переходимо до усвідомлення вигоди від захворювання, ми можемо виписати в стовпчик усі ті незручні симптоми та пов’язану з ними проблемну поведінку, а навпроти кожного з них написати, яку вигоду вони нам приносять. Після того клієнти не завжди бачать щось особливе у своєму описі, але як тільки ми додаємо третій стовпчик — ціни, яку ми платимо за таку поведінку, вони частіше починають замислюватися, а чи справді це вигідно, корисно і нешкідливо. Якщо ті вигоди, які перераховані нам справді такі важливі, то можна просто додати 4-й стовпчик і написати в ньому як можна досягти цих «благ» конструктивно, не вдаючись до симптому чи проблемної поведінки. Для найактивніших не зайвим буде і 5-й стовпчик, у якому під кожну дію можна намітити план, інструменти та терміни втілення.
У той же час, якщо нам здається, що ціна нашого розладу мінімальна, а вигода значно вища, важливо відстежувати, в яку сторону ми її витісняємо — у бік соматичної чи психічної патології. Однак у будь-якому випадку вибір залишається за нами 😉
Автор: Анастасія Лобазова – спеціаліст з психосоматики, психолог-психотерапевт