У вік науково-технічного прогресу сучасній мамі не позаздриш. Інформації навалилося стільки, що залишитися мамою, яка не завдає шкоди та психологічної травми дитині, просто нереально. Годуєш грудьми більше року – блаженна, годуєш сумішшю – егоїстка. Спиш із дитиною – сексопатологія, залишаєш одного у ліжечку – депривація, виходиш на роботу – травма, сидиш із дитиною вдома – порушена соціалізація, ведеш на гуртки – перевантажуєш, не ведеш на гуртки – ростиш споживача… І було б смішно, якби не було так сумно. Не встигла мама пережити і переосмислити всі статті з психології розвитку та виховання – а тут новинка в обгортці великої істини. Якщо захворіла дитина, винною може бути тільки мати – не прямо, так опосередковано, не фізично, так енергоінформаційно … І як при цьому зберегти здоровий глузд, не впасти в депресію і не перетвориться на тривожного невротика?
Пропоную дати мамі в спокій, і виважено розібратися, що насправді є дитячою «психосоматикою».
Спочатку я припускаю, що «травля мами» почалась з тих самих часів, коли популярна формула «всі хвороби від мозку» вийшла на перший план статей популярної психології. Якщо ми знаємо, що в основі будь-якого захворювання лежить якась психологічна проблема, то треба її знайти. Але коли раптом виявилося, що дитина не має занепокоєння матеріальними цінностями і достатком, що дитина не відчуває такої втоми та обмеження ресурсу як доросла людина, не має проблем сексуального характеру, тощо. Власне через вік дитина ще не вплетена в соціальну структуру настільки, щоб мати всі ті комплекси та переживання, які дорослі наживали роками, одразу виявляється невдача — чи трактування причин невірна (але як не хочеться в це вірити), чи проблема в мамі (а як пояснити інакше?).
Так. Дитина дійсно багато в чому залежить від мами, її настрою, відповідної поведінки, тощо. Частину «проблем» дитина вбирає з материнським молоком через гормони; частина від нестачі ресурсу та неможливості дати дитині те, що дійсно потрібно; частина від того, що дитина стає заручником виміщення деяких проблем, через втому, незнання, непорозуміння і помилкові трактування, тощо. І ось коли мова заходить про ангіну, хворих вушках, енурез і ін., багато що можна обговорювати, вирішувати, роблячи скидку на те, що не всі повинні розумітися на медицині чи психології на рівні зі спеціалістами. Але сучасна проблема суспільства полягає і в тому, що акцент із «всіх хвороб від мозку», а «дитячих хвороб від мозку їх батьків», змістився на мам з особливими дітьми. У кращому разі це карма, урок чи досвід, у гіршому ж покарання, відплата та відпрацювання… І тоді залишатися осторонь просто згубно. Тому, перше, що важливо зрозуміти тому, хто дійсно цікавиться «психосоматикою» і хоче працювати над собою в цьому напрямі, це те, що НЕ ВСІ ХВОРОБИ ВІД МОЗКІВ. І навіть не 85%, як багато хто про це пише 😉
Іноді хвороби це просто хвороби
Буває так, що стрес знижує імунітет. Але стрес це поняття як психічне, так і фізичне. Переохолодження або перегрів, яскраве світло, шум, вібрації, біль, тощо – все це теж стрес для організму, і тим більше для дитячого. Також стрес це не синонім поганого (читай дистрес та еустресс), і виснажувати та послаблювати організм, можуть цілком собі позитивні події й сюрпризи.
Більш того, якщо дитина ходить у садок/школу, вона постійно перебуває у зоні ризику вірусного чи бактеріального інфікування. Якщо в саду вітрянка, якщо в саду кашлюк, якщо на кухні якась паличка висіялася в надлишку, глисти, воші та ін.. Чи це говорить про те, що мама дитини спроектувала на неї свої психологічні проблеми? Чи це говорить про те, що захворіють лише ті діти, у яких у сім’ї несприятливий психологічний клімат?
У моїй практиці роботи з алергічними захворюваннями був випадок мами, яка довго шукала свої «приховані образи і спірні почуття» по відношенню до батька дитини, з якою була в розлученні. Зв’язок був очевидним, тому що висипання на тілі дівчинки з’являлися через час після зустрічей з татом, але почуття не знаходилися, тому що розлучення було полюбовним. Розмова з батьками не давала жодних зачіпок, але розмова з дитиною виявила той факт, що тато, при зустрічах із донькою, просто загодовував її шоколадом, а щоб мама не сварилася, це був їхній маленький секрет.
Просто потрібно сприйняти як факт, що іноді хвороби це просто хвороби.
Іноді хвороби є наслідком психологічних проблем у сім’ї
Різні сім’ї, різні умови проживання, рівень достатку, освіти та ін. Бувають сім’ї «неповні», а бувають і «переповнені», з бабусями/дідусями, або коли на одній території мешкає кілька сімей, н-, братів та сестер. У сім’ях «переповнених» у дітей дуже багато різних моделей та варіантів встановлення взаємовідносин, прав, обов’язків, у неповних – навпаки. Часто як від надлишку так і від нестачі цих зв’язків виникають конфлікти. Приховані чи явні, вони є практично у будь-якій сім’ї, і можуть впливати на здоров’я дитини як прямо, так і побічно. За якими маячками можна запідозрити саме психсоматичну основу захворювань у дітей?
- Вік дитини до 3 років, особливо у випадку, коли дитина перебуває на грудному вигодовуванні і більшість свого часу проводить лише з одним із батьків (опікунів).
- Захворювання з’являються ніби незвідки, без будь-яких провісників та відповідних умов (якщо це не глисти)).
- Захворювання мають тенденцію до постійного повторення (одні діти постійно хворіють на ангіни, інші отитами і т.д.)
- Захворювання проходять легко і надто швидко або навпаки надмірно затягуються.
Все це може вказувати на психосоматичну основу виникнення захворювання, але не обов’язково.
Н-д, у родині, де дитині забороняється виявляти негативні емоції (плакати, кричати, злитися тощо.).), ангіна цілком може бути своєрідним способом показати батькам, що мовчання, утруднене дихання та утруднене ковтання (те саме відбувається, коли дитина повинна придушити «істерику») і т.д. – Це не нормально, так бути не повинно. Однак буває таке, що дитина хворіє на ангіни в сім’ї, в якій дозволено виявляти свої емоції та прийнято обговорювати та промовляти свої проблеми. Тоді це говорить про те, що область горла це просто конституційно слабке місце в організмі, тому будь-яка втома, перенапруга і т.д. насамперед «б’ють» туди. Аналіз сімейного випадку фахівцем із психосоматики допомагає визначити, чи є насправді психологічна причина у недуги або причина все ж таки фізіологічна.
Іноді хвороби неусвідомлено пректуються самою дитиною, задля досягнення вторинної вигоди
З раннього віку дитина засвоює розуміння, що хворому надані особливі «пільги», як смаколиків, уваги, додаткового сну і мультиків тощо.
Що старшими стають діти, то більше вторинна вигода набуває характеру уникнення – не їхати до бабусі, не йти до саду, пропустити контрольну, перекласти свою роботу на будь-кого, тощо.
Всі ці варіанти слабо залежать від маминого психологічного стану, і водночас легко розпізнаються і можуть бути грамотно пояснені та скориговані нею.
Іноді хвороби є проявом алекситимії чи реакцією на табуювання
І це розпізнати не так просто, але дуже важливо. Через недостатній словниковий запас, невміння висловлювати свої почуття за допомогою слів і просто елементарним непорозумінням будь-яких зв’язків і процесів дорослого світу, дитина висловлює свої переживання через тіло.
Зазвичай такими стають теми «необговорювані» чи «таємні», н-д, тема смерті, тема втрати, тема сексу, тема насильства (психологічного, фізичного, економічного), тощо. І, як показує практика, того ж насильства зазнають і діти, з якими батьки обговорювали подібні питання, і діти, з якими розмови не проводились. Трапляється це не лише з дітьми старшого віку, а й з малечею. Першими вестками про те, що щось йде не так, можуть бути різкі зміни в поведінці, успішності, нічні кошмари, нічні нетримання і т.д..
Іноді хвороби до дітей приходять крізь покоління
Від прабабусь і прадідусів, а не від психологічного клімату в новій родині. Психологічні теорії про спадкові патологічні патерни, ви швидше за все вже читали. Їх легко уявити у вигляді старого анекдоту, в якому:
Онука обрізала крила індичці, поставила її в духовку і задумавшись про те, чому такі смачні частини потрібно викидати, запитала у мами:
— Навіщо ми обрізаємо індичці крила?
— Ну, як же, моя мама – твоя бабуся завжди так робила.
Тоді онука запитала бабусю, навіщо обрізати крила індичці, і бабуся відповіла, що так робила її мама. Нічого не залишалося дівчинці, як підійти до прабабусі і запитати, чому в їх сім’ї прийнято обрізати індичці крила і прабабуся сказала:
— Не знаю, навіщо ви обрізаєте, а в мене була дуже маленька духовка і індичка цілком у неї не влазила.
У спадок від наших предків, ми отримуємо не тільки потрібні та корисні установки та навички, а й такі, що втратили свою цінність і значущість, а іноді навіть перетворилися на деструктивні (н-д, настанови предків, які пережили голод «їсти про запас», як причина дитячого ожиріння). Тому знайти зв’язок з конкретною подією минулого здавалося б досить складно, оскільки, знову-таки, в сім’ї немає особливих конфліктів, мама психічно стабільна та ін..
Іноді дитячі хвороби це просто даність
Трапляється так, що батьки ведуть аморальний спосіб життя, курять, п’ють тощо, і у них народжуються абсолютно здорові діти. А буває, що довгоочікувана дитина, виношена з любов’ю та турботою, народжується з патологією. Чому відбувається так, напевно, ніхто не знає. Ні лікарі, ні психологи, ні священики, всі тільки припускають і часто ці версії виключають одна одну.
Патологія може бути явно вираженою, а може бути непрямою, і в такому разі завжди знайдеться хтось, хто «пояснить» мамі, що вона не так думає, не так робить і т.д., тому що «всі хвороби від мозку, а дитячі хвороби від мозку батьків»! Якщо є можливість тактовно пояснити таким людям, що «найгірша порада непрохана» – це був би найкращий варіант.
Звичайно, мами особливих дітей дуже часто можуть запитувати, що вони зробили не так. І відповідь тут може бути одна – все було зроблено так, як мало бути зроблено. Не беріть на себе провину, яку вам нав’язують «психосоматичні доброзичливці».
У психотерапії є такий напрямок «позитивної психології та психотерапії». Він виходить з розуміння, що події, які відбуваються з нами, спочатку не погані і не хороші, а просто такі, які вони є. Будь-яку ситуацію можна прийняти як даність, просто як факт «так, це сталося і це таке є». Із будь-якої ситуації можна задати напрямок розвитку – «так, це трапилося з нами, у цьому ніхто не винен, я не могла вплинути на цю подію раніше, але я можу докласти всіх зусиль, щоб з тими даними, які вже є, направити наше життя у конструктивне русло».
І, насамкінець, хочу нагадати мамам, що діти які часто і довго хворіють, зовсім не обов’язково мають більше психологічних складностей і проблем у сім’ї, ніж діти, здоров’я яких нам здається ідеальним. Тіло це лише один з варіантів переробки енергії, у тому числі психічної. Чиясь дитина вирішує свої проблеми та проблеми сім’ї через навчання, чиясь через характер, чиясь через поведінку, тощо. Це, звичайно ж, нагадування не для зловтіхи, а для того, щоб ви розуміли, що якщо дитячі недуги трапляються у ваших сім’ях частіше, ніж в інших, потрібно не докоряти собі у батьківській неспроможності, а заручитися підтримкою медиків і психологів.
Автор: Анастасія Лобазова, психолог-психотерапевт, спеціаліст із психосоматики.