Раніше я вже писала що з точки зору медицини невроз і все, що він може включати – це і є психіатрія і психосоматика. Проте з погляду психології не кожен невротичний прояв сприймається як патологія і не кожна психосоматика є неврозом. У популярних статтях ми часто вживаємо оборот «невротична структура особистості», який вказує не так на якийсь розлад, як на характерні для деяких людей недовірливість, вразливість, спів- і залежність, тривожність або зацикленість поряд з позитивними характерологічними особливостями. У той же час мені, як спеціалісту з психосоматики, нерідко доводиться стикатися з випадками, коли клієнт балансує між психічною нормою та патологією, але не усвідомлює цього, оскільки багато термінів скасовано і багато психологічних теорій витлумачено неправильно.
У цій статті хочу розглянути збірний образ «неврозу» за окремими елементами. Тому що кожен клієнтський випадок відрізняється один від одного, і одна людина привносить у свій «невроз» мінливий набір характерних симптомів, інша зупиняється на якомусь одному, а третя приходить із патологією, яка хоч і починалася за схемою класичного неврозу, але вже набула характер незворотного процесу. За досвідом моїх клієнтів шлях від мінімальних дисфункцій до патології може займати від 3 до 5 років. При цьому не завжди йдеться про те, що вони ігнорували проблему, а часто мали короткострокову роботу з психологом щодо усунення самого симптому. Тому розбивши термін «невроз» на окремі прояви, мені хотілося б, щоб клієнти самі могли ідентифікувати рівень, на якому може вирішуватися те чи інше питання. У той же час нагадаю, що ступінь «нормальності» психологічного стану ми визначаємо індивідуально і діагностика спирається не так на наявність самих симптомів, як на те, як вони впливають на сприйняття і якість життя клієнта.
Невротична структура особистості
Кожен підхід у психотерапії може розглядати невроз з різних сторін, але якщо говорити про невротичну природу як про нормальність, можна відзначити, що який би термін ми не вживали (невротик, психотик, межовий, тощо) це говорить тільки про те, що поряд з позитивними рисами характеру в тих чи інших людей є певні чи слабкі сторони, чи гіпертрофовані особистісні якості.
У людей з невротичною структурою слабкі зони частіше зводяться до підвищеної тривожності, схильності до залежностей (у відносинах особливо), недовірливості та навіюваності, невпевненості в собі та неадекватної самооцінки, руйнівного перфекціонізму та гіпервідповідальності.
Виходячи з цього проблеми з якими такі клієнти звертаються до психолога включають практично весь спектр психологічних послуг, починаючи від проблем з комунікаціями (конфлікти у спілкуванні, труднощі з встановленням контактів), складнощами з самоідентифікацією і самопрезентацією, пошуком роботи, партнера і закінчуючи незліченною кількістю тривожних переживань щодо майбутнього, реакцій інших людей, своїх можливостей та перспектив, зовнішнього вигляду, здоров’я, вирішення того чи іншого питання, тощо.
«Невроз»
І ось коли з тих чи інших причин виниклі психологічні труднощі людина не може вирішити, її моральний стан стає надмірно напруженим. Їй складно виділити в чому саме її проблема, тривога наростає і така напруга призводить до того, що часто навіть коли людина має можливість розслабитися і відпочити, вона не завжди може її реалізувати. Клієнти відзначають порушення сну (часто складно заснути, або прокидався серед ночі), порушення апетиту (весь час хочеться щось жувати, або начебто і голодний, а з’їв умовних 2-3 шматочки і вже не хочеться). Посилюється чутливість до гучних звуків, яскравого світла, перепадів температури. Деякі клієнти скаржаться на те, що їх дратує одяг, який торкається тіла в той чи інший момент, цокання годинника, підозрюють у себе «синдром неспокійних ніг». Одні кажуть “відчуття як голий нерв”, інших просто періодично незрозуміло “ковбасить” (фізично погано, але не відбувається нічого конкретного).
Звичайно в такому стані сенсорного та психоемоційного навантаження їм складніше спілкуватися з людьми та виконувати свою роботу. Все дратує, але в той же час роздратування доводиться пригнічувати, і від цього стає лише гірше. З’являється ранимість, плаксивість поряд з розпачом і докучливою тривогою. Якщо ж не вдалося стриматися і людина виявив агресію, вона фіксується на почутті провини та апатія посилюється. З тих чи інших причин клієнти починають аналізувати стресову ситуацію, прокручувати в голові різні сюжети розвитку подій, і не можуть відпустити її до нав’язливості. Тривога наростає.
Психалгії та психогенії (соматоформні дисфункції)
Якщо напруга, що виникла, і тепер не має розрядки, аналізу та корекції, психологічні проблеми накопичуються, але у нас немає часу, бажання чи можливості що-небудь робити, незабаром підключається більш явна соматична симптоматика. Вирішальним може бути як явний психологічний стрес чи конфлікт, так і прихований. Однак на цьому рівні нам уже не вдається ігнорувати дискомфорт, оскільки з’являються реальні фізичні болі або симптоми незрозумілі і лякаючі. Ми йдемо до лікаря, але з цього моменту все те, що відбувається, буде називатися «психосоматичним розладом». Так ми розумітимемо, що обстеження підтвердило — система органів здорова, проблема спотворення мозком інформації, яку ми отримуємо від органів. Для того, щоб позбавитися симптомів, нам потрібно «врівноважити» нервову систему. Цю стадію я називаю прикордонним станом, оскільки сам факт того, що психологічні проблеми витісняються в тіло, вже не нормальний. Але оскільки соматизація психологічної проблеми є захисним механізмом психіки, це ще й не психопатологія — організм намагається адаптуватися.
Фізіологічно варіанти посилення невротичного розладу можуть виявлятися так:
- професійними неврозами (спазми та судоми, які з’являються при виконанні проф.обов’язків, н-д, писчий спазм, струнна або клавіатурна дискенезія, спазм гортані у «ораторів» або погіршення мнемічних процесів у бухгалтерів, юристів та психологів та ін.; комплексні аероневрози льотчиків, синдром менеджера або синдром хронічної втоми, тощо);
- окремими соматичними симптомами (головний біль напруги або біль у спині, шиї, м’язах; тики та тремтіння, незрозуміла слабкість, запаморочення, шум у вухах, конверсійні паралічі або втрата слуху, зору, тощо);
- вегетативними кризами (початок бере викид адреналіну, як реакція на стрес, а далі збудження симпатичної нервової системи кожної людини виявиться по-різному: у когось акцент уваги загостриться на прискореному серцебиття, у когось на спазмі кишківника, у когось на розслабленні сечового міхура та позовах до сечовипускання, хтось зафіксується на збої дихання через розслаблення бронхів, тощо.)
- сенестопатіями (такий стан переживається клієнтом як тяжке почуття чогось незвичайно того, що відбувається в тілі. Нам складно підібрати слова і розпізнати симптом, але нас це турбує, тому ми скаржимося на щось, що булькає всередині або лопається, перетікає або здавлюється, палає або загортається, склеюється або вібрує і т.д.).
З цього моменту клієнту у будь-якому випадку потрібно звернутися до лікаря. З одного боку нам потрібно переконатися в тому, що проблема дійсно психологічна і в цілому організм здоровий, з іншого боку по тому, як клієнт описує свої відчуття, ми намагаємося зрозуміти наскільки серйозні можуть бути порушення в системі нейромедіаторів (читай «гормонів головного мозку»).
Далі я вивела б 2 напрями розвитку неврозу. При першому невротичний розлад зводиться до іпохондрії (фахівцю потрібно відрізнити невроз від психозу), і клієнт перетворюється на «вічного» пацієнта, який ходить від одного лікаря до іншого, у нього нічого не виявляють, але зазначені вище неприємні симптоми він відчуває реально. При другому психіка фіксується на більш слабкому органі і ми переходимо до розвитку органного неврозу.
Органні неврози
Як ми розуміємо, вегетативні кризи можуть статися у всіх. Одні люди їх ігнорують, кажуть «перепив каву чи перенервував». Інші, будучи надмірно тривожними та вразливими, починають прислухатися до свого стану. Тривога та хвилювання (стрес) знову стимулюють викид адреналіну, він активізує симпатичну систему і криз повторюється. При цьому під удар стає той орган, який сильніше відреагував і привернув більшу увагу під час попереднього кризу. Найчастіше «вибір» органу пов’язаний з психотипом і конституцією людини, з її психологічними установками, моделями поведінки, сімейними історіями, травмами та ін. «невроз сечового міхура», «синдром гіпервентиляції» та ін.
Тут виходить дуже хитра психосоматична ситуація. З одного боку порушення в роботі органів відбувається реально, тому що наші переживання стимулюють вироблення певних гормонів і тіло реагує відповідно – спазмами, болями, порушенням тонусу, тощо. Виходить, що так чи інакше нам потрібно впливати на сам орган, чи дієтою, зміною фізичної активності та відпочинку, чи то медикаментами. З іншого, причиною цих дисфункцій стають наші думки, тривоги, страхи та психологічна напруга. Тоді щоб ми не приймали і не робили, поки рівень тривоги не знизитися, проблема не вирішиться. А оскільки особистість у цьому випадку по суті невротична і проблеми спочатку пов’язані з комунікаціями, самосприйняттям, недовірливістю, залежністю, тощо, поки ми не повернемося на кілька абзаців вище і не вирішимо все те, що накопичилося в першому описі, ходити по колу і позбавлятися від симптомів ми можемо доти, доки ситуація не отримає подальшого розвитку.
Розвиток цей залежить від сили наших установок та захисних механізмів психіки. Тепер ми знову можемо піти у 2 основні напрямки – психосоматози чи прогресуючу психіатрію. У першому випадку постійні стреси сублімуються в реальне психосоматичне захворювання і психолог працюватиме спільно з лікарем соматичної практики, де, н-д, гастроентеролог чи кардіолог лікуватимуть шлунок чи серце, а психолог допомагатиме клієнтові позбавлятися перфекціонізму чи «синдрому менеджера», які доводять до виразки чи гіпертонії. У другому випадку невроз ризикує перетворитися на центральну історію нашого життя.
Коморбідні розлади
Коморбідними розладами ми називаємо те, що приєднується до основної патології. В даному випадку йдеться про те, що начебто ми вже бачимо, що зміни відбуваються на фізичному рівні і нам потрібна допомога лікаря, ми навчаємось купірувати симптоматику за допомогою швидких заспокійливих, анальгетиків чи спазмолітиків, тощо. Але не вирішуючи психологічні проблеми, ми не прибираємо ту саму напругу, ті причини, які привели і утримують цей стан (частіше це дитяча травма, що актуалізується, або стрес). На цьому ґрунті у клієнтів починають розвиватися:
- фобії (канцерофобія, кардіофобія, дисморфофобія, тощо);
- панічні атаки (очікування нападу, страх кризи і те що: або він трапиться при людях (тема туалету); або я знепритомню і поводитимуся неадекватно; або у мене трапиться інфаркт і я помру і т.д.). При цьому панічні атаки пов’язані не тільки із серцевими кризами, це можуть бути напади, які запускають бронхоспазми чи сильні спазми кишечника, що змушує клієнтів створювати різні ритуали навколо свого неврозу;
- обсесії та компульсії (коли людина не може позбутися думок про симптоми, створює різні ритуали, щоб їх запобігти, і що далі то більше починає зациклюватися на самих ритуалах або лякаючих думках про неминучість того, що сталося) і т.д. Спеціальний догляд за шкірою та волоссям; дієти, голодування та спазмолітики з метою контролю ШКТ; діуретики та ритуали спорожнення з метою контролю сечовипускання; контроль стану повітря при гіпервентиляції; постійні виміри пульсу, тиску; планування маршруту та проблеми перебування поза домом пов’язані з симптомами і т.д.
- розлади харчової поведінки та депресія (не як специфічні розлади, а як проблеми пов’язані із самим симптомом).
Усвідомлення таких станів часто приводить людей до медичного психолога. Клієнти бачать, що з ними відбувається щось неправильне, але перебуваючи в цілому в ясному розумі вони вважають, що до психіатра йти їм рано. Однак, як я вже писала, ступінь «нормальності» переживань визначається індивідуально і діагностика спирається не стільки на наявність самих симптомів, скільки на те, як вони впливають на сприйняття та якість життя клієнта.
Коли з самого початку я писала про “невроз” як про психосоматичні розлади, йшлося про те, що з самим організмом людини все нормально, але мозок сприймає інформацію спотворено. Найчастіша причина таких спотворень це порушення в системі нейромедіаторів головного мозку (якщо виключено органічну патологію та психологічну вигоду). Нейромедіатори це як би такі гормони, які переносять інформацію з однієї нервової клітини на іншу. Мало одних гормонів, багато інших – інформація передається з помилками. Що глибша наша невротична історія, то складніше порушення у цій хімічній системі. Що складніше порушення в хімії головного мозку, то складніший і триваліший процес відновлення її «не медикаментозним» методом.
В якомусь сенсі можна сказати, що поки клієнт 1 раз на тиждень зустрічатиметься з психологом і аналізуватиме причини, які позбавили його радості життя, весь інший час нейромедіатори працюватимуть некоректно, а в деяких випадках дисбаланс ще й посилиться. Тому, безумовно, як я писала вище, без психологічної корекції ми не розірвемо це невротичне коло. Але психолог, який діагностував симптоми як такі, що вказують на порушення роботи головного мозку, зобов’язаний рекомендувати клієнту консультацію у психіатра (якщо ви досі боїтеся психіатрів, спробуйте почати з візиту до психоневролога або лікаря-психотерапевта). Я не буду зараз розвивати тему шкоди та користі медикаментозної терапії, за останні десятиліття в психотерапії змінилося багато чого. Можу сказати, що на початку практики я дотримувалася думки, що «психотропи» це зло. Але досвід показав, що все має бути адекватно нагоди, і «коли людині потрібна операція – треба видаляти, а не медитувати». А що відбувається «до, у процесі та після» багато в чому залежить від підтримки психолога та його компетенції.
Ну і звичайно ж у цій статті ми не обговорюватимемо випадки, коли клієнт скаржиться на те, що його «органи згнили» або «всередині нього чорна діра чи датчики», що родичі чи сусіди намагаються його зжити-отруїти і впливають якимось особливим « енергетичним» чином, оскільки швидше за все це вже не невроз.
Разом з тим, хочу звернути увагу, наскільки в психотерапії важливо не просто усунути симптом, а дати клієнту інструменти для того, щоб позбувшись симптому, він міг самостійно вирішувати свої психологічні проблеми першого рівня.
Автор: Анастасія Лобазова – психолог-психотерапевт, спеціаліст з психосоматики