Прекрасна

Якось вони засварилися не на жарт. Чоловік вважав, що останнім часом його взагалі дуже сильно змінилась. Вона була ображена на чоловіка через відсутність допомоги по господарству… Сказати прямо через що виникла чвара неможливо, просто раптом все накопичилось і вибухнуло. Та як би там не було, тієї ночі вона вибігла з дому в одній нічній сорочці.

А стояла зима і на вулиці кілька днів лежав сніг, температура вже була з глибоким мінусом, та вона босоніж бігла з такою швидкістю, що чоловік, який мчав за нею з чоботами та шубою, так і не зміг наздогнати. Лише через 4 години її відшукали патрульні, та одразу направили до нас. Саме звідси наступного дня йому зателефонували і попросили принести особисті речі для Олени Красної.

Пацієнтів з нервовим зривом зазвичай клали саме в першу палату, ближче до медперсоналу та подалі від взагалі невгамовних пацієнтів. Це звичайна практика, так пацієнти з більш цілісною психікою могли спілкуватися з собі подібними, та не хвилюватись через те, що хтось несамовитий штурхане їх, чи завдасть будь-якої шкоди взагалі. Незважаючи на те, що режимом забороняється зачиняти двері в палати, деякі з них так і виписувались ніколи не стикаючись з іншими.

Олена і справді була казково пре-Красна. Білосніжні кучері заливчастими хвилями спадали на її тоненькі блідні плечі, тонкі музичні пальці нервово бгали підперізок від халату. Вона сиділа в шовках ніжно рожевого кольору, пообшиваних високоякісним мереживом. ЇЇ щоки вкривав легкий рум’янець, але з великих голубих очей неупинно текли сльози.

— Вам больно? – запитала я, розрізаючи повязку на її ногах.

— Мне страшно…– ледве чутно промовила Олена.

— Не волнуйтесь, у нас здесь не так плохо, как в кино показывают. Мы всегда рядом, тяжелые пациенты не пересекаются с остальными, все будет хорошо, не бойтесь. Немного здоровье поправите и забудете всех нас как страшный сон – промовляла я і чим далі, тим більше змушувала себе стримуватись.

Більша площа її стоп рясно чорніла, це бузсумнівно був некроз – тканини відмирали. Думки мої змішувались починаючи від того, яким саме чином це все обробляти, та закінчуючи тим, як і коли це можна буде видалити, щоб зараження не пішло вгору.

Оговталась я вже коли ноги було забинтовано. Наскільки могла підбадьорюючи посміхнулась, та побажала доброго дня. Пацієнтка трохи пожвавішала, глибоко позіхнула і вмостилася спати.

— Как думаете, Петровна, это ж не шиза и не МДП, вряд ли она к нам еще попадет?

— Вряд ли – погодилась Петрівна – к нам вряд ли. А вот ноги жалко, пальцы-то точно отрежут.

І з десяток хвилин ми обидві просиділи в повній тиші, дивлячись в одну і ту саму точку.