Провидиця

«Женьку привезли, Женьку привезли!!!» — радіючи вибігла із маніпуляційної Кондрашева. Там стояв внутрішній телефон, через який повідомляли про прибуття нових пацієнтів. Деякі зі старожил помітно пожвавішали, а Петрівна, запропонувавши їм закотити губу, розігнала всіх по палатах.

— Надо обязательно, чтобы Женька тебе погадала – змовницьким тоном прошепотіла вона. – 100% ясновидящая, всем все предсказала, ни одного промаха еще не было. Она к нам даже поступает именно когда голоса все эти уже так сильно ее достают, что никак с ними справится не может. Сама приходит, добровольно. Мы ее тут чуть подкапаем, подлечим и она снова в строю, обязательно погадаем, готовься.

З пропускнику розхідна медсестра привела худорляву, але дуже симпатичну жінку, років 45. Чорноброва, смугляста, одягнена в барвистий, легкий, вільного крою пильник, вона дійсно трохи походила на таку собі ворожку-провидицю.

Коли Більшакова переступила поріг відділення, вона наче королева, одним змахом руки відсторонила від себе всіх прагнучих та підлещувавшихся до неї «шанувальників», і томним грудним голосом повідомила:
— Не сегодня, девочки, я сегодня отдыхаю…

Коли я заступила в наступну зміну, Женька була вже квітуча та сяюча. За ці кілька днів своїм промислом вона встигла нациганити собі немало грошей, цигарок, та солодкого. Та Петрівні за блатом вдалось умовити поворожити для мене просто так, як для своєї.

Ввечері Більшакова вмостилася на стілець у сестринській, випрямила спину, перекинула довге курчаве волосся через плече, театрально закотила очі, та почала помішувати карти. На її руках дуже сильно гуляли жили, та увагу постійно відволікали жовті плями від нікотину, що миготіли на вказівному та великому пальцях. Вона хаотично розкидала карти по столу, що не було схоже на жоден з відомих моєму буремному юнацтву розкладів Та навдачу, саме серед 36 карт сорочкою книзу, знайшла і витягла короля треф. Але не встигла вона потішити мене судженим, як я сказала:

— А давайте начнем с прошлого. Ну что там у меня да как?

Більшакова трохи напружилась, але обличчя не втратила. Королем треф було призначено мого чоловіка, що безсоромно мене зраджував з піковою дамою. А я і не знала…

— Подожди, не разгоняйся – сказала Петрівна спіймавши мій здивований погляд, — она ж у нас еще не замужем, мы ж как раз об этом спросить-то хотели – нагадала вона про наш запит.

Женька зметикувала, що здобич легкою не буде, та з другої спроби зімітувала повноцінний розклад, гідний нашого студентського гуртожитку. Але знову її підвела червова дама, яка мала стати моєю підколодною подругою, бо як на той час, так і на будь-який попередній товаришувала я лише з хлопцями… Хіба що хтось з них і справді був би настільки підступним, що…

Було помітно, як Більшакова сказиться, але треба віддати належне трималась вона до останнього, глибоко дихала, та знову і знову закочувала очі. До самого моменту прозріння, коли спохватилась:

— Ну конечно, под бесплатную работу ни одни духи не хотят идти, что уж…

Петрівна швидко полізла до кишені, але Женька притисла її руку

— Все, уже поздно, они обиделись и ушли.

— Как же так – чудувалась Петрівна, відвевши Більшакову назад до палати — раньше ни одного промаха не было, веришь, мы же все у нее были бесплатно, и я и Нинка и Наташка…

— А она вам только будущее предсказывала, или прошлое тоже описывала – поцікавилась я.

— Ну ты смешная, Настя, ну кому это надо про прошлое выспрашивать, ты что, сама своего прошлого не знаешь, что ли – засміялась Петрівна. – А что, ты думаешь… Аааа – хоч і повільно, але все ж почала второпувати вона.